Революція для Валодимира Маяковського - це руйнування старого миру в ім’я стварення новаго, зазагибель в ім’я народження. Поема відбивала розпущену силу мільйонів, що стихійно піднімаються проти капіталізму й уже усвідомлюють свій шлях до боротьби. Поема була прямимо відгуком на імперіалістичну війну, хоча окремі метафори й порівняння були навіяні злободенністю, наприклад: «Тіло тває я буду берегти й любити, як солдатів, підрублений війною, непотрібний, нічий, береже палю єдину ногу».

В. Маяковський у поемі «Хмара в штанях» прагнув всім змістом дійти до самого коренячи людських страждань у тім пристрої суспільства, що робить війну неминучої. У поемі виражене співчуття страждаючій людині, а також прославляється активність самих пригноблених і знедолених. Похід проти слабостей людей, покалічених і обдурених капіталізмом, викриття ілюзій і оман страждаючої людини минулого органічною частиною заколотного пафосу «Хмари». У поемі відбилися настрої мас, які ще далеко не позбулися від непевності у сваїх силах, від перебільшення сил варога: «Чую: тихо, як хварий з ліжка, зстрибнув нерв. І від, - спочатку пройшовся ледь - ледь, потім забігав, схвильований, чіткий». Відвернене протиставлення страждання щастю, несамовите оспівування страждання й жертви уривалися дисонансом в активну, бунтарську проповідь «Хмари».

І для цього минулого сваї заподій. Борошна праці й рабства, неуцтва й здичавіння, убогості й моральної деградації, у які капіталізм увергнув широкі працюючі маси, не могли пройти для них безвісти. Маяковський з надзвичайною силою затверджує молодість новаго миру, новаго шляху: «У міні в душі жодного сиваго валосся, і старечої ніжності немає в ній! Мир проти міццю голосу, іду - гарний, двадцатидвухлетний» . Маяковський відкидає «старе життя»: «Геть вашу любов!», «Геть ваше мистецтва!», «Геть ваш лад!», «Геть вашу релігію!». Ці чотири лементи «Геть!» допомагають осмислити ідейне значення поеми. Алі в реальному русі образів всі чотири кричати про одному: всією сваєю поемою Маяковський добирався до головного, істотного зла, дратуючись загальними нещастями й всіма нещастями ліричного героя. Співає з’єднує його особисті переживання з переживаннями всієї країни.

Могутній голос трибуна, що виступає від імені багатьох, масштаб узагальнень, істинність і сила почуття народжують у Маяковського високий стиль, урочисту інтонацію. Поема з її прямимо звертанням до пригнобленим і знедоленим, з її твердженнями великої місії поета-апостола, з її принциповим протиставленням живаго розмовного мовлення «красивасті» і вихолощенности мови модерністської літератури об’єктивно успадковувала й по-сваєму розвивала ревалюційно-демократичні традиції, відкинуті поетами декадансу, Поема «Хмара в штанях» - це чудовий добуток, написань людиною, що щиро вірить в ідею ревалюції, в - прекрасне світле майбутнє, у неминучість щастя. Саме ця щирість і є, на погляд літературознавців, причиною того, що навіть зараз, коли суспільства перебудовується, життя міняється, поема В. Маяковського залишаються прекрасним зразком художнього слова, відбиваючи осмислення старого життя й перехід до новаго.

Як відомо, лірика передає переживання людини, його думки й почуття, викликані різними явищами життя. У поезії Маяковського відбивається лад думок і почуттів новаї людини - будівельника соціалістичного суспільства. Основні тими лірики Маяковського - радянський патріотизм, героїка соціалістичного будівництва, переваги соціалістичного ладу над капіталістичним, боротьба за мир, зміцнення оборонної могутності країни, місце поета й поезії в робітнику ладі, боротьба з пережитками минулого й т, буд. Злиті ваєдино, вані відтварять вигляд людини, що гаряче любити палю батьківщину, відданого ідеям ревалюції й народу

Дуже дорога відкритість, гражданственность поета, його прагнення показати «єства й плоть» комунізму, шкірного запалити бажанням «думати, дерзати, хотіти, сміти». В ім’я ревалюції Маяковський стварює надзвичайний ораторський лад вірша, що піднімав, кликав, вимагав іти вперед. Ліричний герой - борець за загальне щастя, И на якові би найважливішу подію сучасності не відгукнулася співає, вану завжди залишався глибоко ліричним поетом і затверджував нове розуміння лірики, у якому настрою людини зливаються з почуттями всього народу

Герої Маяковського - звичайні, алі в тієї ж годину дивні люди («Оповідання про Кузнецкстрое»}. Під година будівництва міста мужні люди живуть під відкритим небом, мерзнути, голодують, спереду в них більші труднощі, алі «через чотири роки отут буде місто-сад!». Лірика Маяковського багата й різноманітно. Чимало сваїх віршів співає присвятив темі патріотизму. Кращі з їх - «Товаришеві Нетте - пароплаву й людині» і «Вірші про радянський паспорт». Перший вірш - спогад про радянського дипкур’єра Теодорі Нетте, що загинули при виконанні службоваго боргу. Вступом до тими служити зустріч Маяковського з пароплавам, що носити ім’я прославленого героя. Алі поступова корабель одушевляється, і перед поетом виникає образ людини: Це він. Я довідаюся його. У блюдечках-окулярах рятувальних кіл. - Здраствуй, Нетте!.. Потім треба спогад про Нетте, що був іншому Маяковського. Ці буденні спогади переміняються в центральній частині вірша описом героїчного вчинку простої людини - «слід героя світлий і кривавий». Рамки вірша розширюються: почате з опису дружньої зустрічі, вано піднімається до думок про Батьківщину, про боротьбу за комунізм. Такі, як Нетте, не вмирають - вані живуть у назвах, у рядках віршів. Гімном Радянській Батьківщині звучить і інший ліричний вірш Маяковського - «Вірші про радянський паспорт». Вано починається з незначної події - опису перевірки паспортів у залізничному вагоні в момент прибуття поїзда на границю. І співає зауважує багато чого: і чемність чиновника, що «не перестаючи кланятися», «з почтеньем» бере документи американця й англійця; і його зневага побачивши польського паспорта,

И раптом, начебто опіком рот ськривило панові.

Це пан чиновник бере мою черваношкіру паспортину. Мирний плин порушений, «Жандармська каста» готовий кинутися на поета, алі в його руках - «молоткастий, серпастий радянський паспорт», за ним - країна соціалізму. Маяковський гордий за палю могутню Батьківщину: «Читайте, заздріть, я - громадянин Радянського Сполучнику!». Багато віршів присвятив Маяковський і поезії («Ювілейне», «Сергію Єсеніну» і інші), а також поему «У весь голос». Він пише «про місце поета в робітнику ладі», про значення поезії для народу, для його боротьби за комунізм. Співає підкреслює відповідальність поета перед суспільствам, тому його лірика відрізняється високою ідейністю й народностями

Сум, незадоваленість, самітність, невпорядкованість у житті - мотиви багатьох його добутків. Страждаюч і самотнім прийшов у російську поезію юній Валодимир Маяковський. У віршах молодого поета вражало незвичайний зміст і новизна поетичної мови, що отпугивало сучасну йому критикові. Співає не розкриває таємниці світобудови, він просто задає питання: «Послухайте! Адже якщо зірки запалюються - значити - це кому-небудь потрібно? Значити - це необхідно, щоб щовечора над дахами загорялася хоч одна зірка?!». Саме життя, її недоськоналість, різка невідповідність мрії й дійсності породжують ці питання. Вірш із зухвалою назваю «Нате!» знайшло сваго адресата й зробило саме ту дію, на яку розраховував автор

У розладі з дійсністю й мріями про майбутнє народилися й рядка, до яких треба особлива прислухатися, бажаючи зрозуміти життя й особистість Маяковського, його тварчість: Прийдешні люди! Хто ви? Від - я, весь біль і ушиб! Вам заповім я сад фруктовий моєї великої душі! Це голос молодого Маяковського. Оборотний же увага на ті, який споконвічний пафос тварчості поето. Він - «весь - біль і ушиб» - зрощує «сад фруктовий» для прийдешніх людей. У цих рядках - ідея жертовного служіння людям, характерна для класичної російської літератури. Здавалося б, хрестоматійний вигляд Маяковського, «агітатора, горлана-ватажка», не допуськає думки про щиросердечну слабість. Співає в зрілу пору не любив проявів у тварчості щиросердечних метань, «стаючи на горло власній пісні». Алі душу видає собі, вану радується й радіє, обурюється й кроваточить. Бездушна поезія - не поезія. Один із самих чудових добутків, на мій погляд, поема «Про це». Вану про собі й про любов, у ній яськравіше й глибше, ніж в інші, більше пізніх поемах, розкриваються характер і особистість Маяковського. Минулого й ранні поеми про любов («Хмара в штанях»). Була найясніша, не уськладнена драматичними колізіями поема «Люблю». Співає тоді був закоханий у юну Лилю Брик, тому й був упевнений: «Не змиють любов ні зварювання, ні версти. Продумано, вивірена, перевірена».

Pages: 1 2