Граматики української мови, монографії, наукові розвідки подають різноаспектний опис дієслова: і в зв’язку з історією мови, і стосовно структурних та функціональних його особливостей, і стосовно акцентуації. Дана робота має на меті запропонувати ще один спосіб опису дієслівної парадигми – формальний опис, здійснений для Граматичного словника української мови. Ми аналізуємо графемний запис словоформи, це зумовлено специфікою роботи: граматичний словник укладається за допомогою комп’ютера і подає картину словозміни слів української мови для користувачів, фахівців і нефахівців. Питання теоретичної граматики, які стосуються форми слова, такі, як питання про основу дієслова, особливості дієслівних основ і флексій, словозміну дієслів, класифікацію дієслів і наголос, вирішуються для графемного варіанта дієслівної словоформи. Отже, аналіз дієслівної словоформи орієнтований на комп’ютерне укладання словника, на це орієнтовані і методи дослідження та опису дієслівної парадигми. Тому опис дещо відрізняється від

Традиційного, зокрема, всі форми дієслова виводяться від однієї основи – основи інфінітива (реєстрової одиниці словника). У словниковій статті подані всі зміни при дієвідмінюванні: зміни в основі інфінітива, особові і часові флексії, закінчення наказового способу, схема наголошення, яка охоплює типи пересувань наголосу для кожної словоформи. Таким чином, словник є динамічним – для кожної словоформи є свої правила: як утворити її з форми інфінітива.

Укладання Граматичного словника передбачає детальну і повну класифікацію дієслів, докладний формальний опис способів творення всіх особових і часових форм та форм способу від вихідної, із зазначенням всіх змін в основі, зокрема і акцентуаційних. Так ми маємо можливість сформулювати певні правила (закономірності) і виявити певні невідповідності цим правилам. Таким проблемним питанням, зокрема, є утворення паралельних форм минулого часу.

Реєстр дієслів для комп’ютерного Граматичного словника української мови складає приблизно 40 тис. одиниць, абсолютна більшість яких має регулярну словозміну. Ми маємо на увазі не тільки репрезентативні і регулярні дієслова з флексіями –у (-ю), - еш (-єш), - уть (-ють) Чи –у (-ю), - иш (-їш), - ать (-ять) (Беру-береш-беруть, ховаю-ховаєш-ховають Чи Строчу-строчиш-строчать, люблю-любиш-люблять), але й атематичні дієслова (Дати, їсти, повісти) і різновідмінювані [Вихованець 2004, с. 278] (Смикати – смикаю і смичу, дихати – дихаю і дишу), тому що й атематичні, і різновідмінювані дієслова описані в граматиках і зафіксовані в словниках, і в межах своєї парадигми регулярні. Дієслова, парадигми яких мають лише окремі паралельні форми (наказового способу: Накресли і накресль, закінчи і закінч; і минулого часу: Змокнути – змок і змокнув, стихнути – стих і стихнув) не можна вважати регулярними, тому що в граматиках немає опису, зокрема формального, закономірностей творення таких форм: чому одні дієслова мають паралельні форми, а інші ні? Наприклад, Змокнути – змок і змокнув, але Тюкнути – тюкнув І Крикнути – крикнув? Немає також послідовності у словниках у поданні паралельних чи однозначних форм минулого часу для таких дієслів, пор.: В’янути, - ну, -неш, Нак. (не) в’Янь І Зав’янути, - ну, - неш, Мин. -Яв, -яла І -Янув, - янула, Нак. -Янь [Орфографічний словник 1999]. Таким чином, постає питання повної і конкретної парадигми дієслівної словоформи, входження в повну парадигму певних дієслів опозиції «суфіксальна-безсуфіксна форма минулого часу», а з нього випливає питання відновлення такої опозиції, відновлення повної парадигми дієслівної словоформи.

Серед закономірностей творення дієслівних форм граматисти подають таку: форми минулого часу утворюються від основи інфінітива [Булаховський 1977, Вихованець 2004, Жовтобрюх 1972, Тараненко 2003], але у дієслів з повною основою (Тягнути) історично не було основи на -ну - (форма Тягти Давніша), суфікс -н-В теперішньому часі зберігається пізніше у варіанті -ну - І в інфінітиві. Це питання розглянуте, наприклад, в Історії української мови (Морфологія) [Бевзенко 1978, c. 239]. У праці хронологічно давнішими названі дієслова саме з давнім суфіксом -ну-, - не - В теперішньому часі (Тяти, почати), а дієслова з -ну - В інфінітиві (Пригнути, стрибнути) – історично пізнішими, у яких, за припущенням авторів, суфікс теперішнього часу зберігся в минулому. Тоді тенденцію збереження суфікса теперішнього часу у формах минулого можна вважати такою, що діяла постійно (див. далі про зафіксовані у сучасних словниках паралельні форми від дієслів без -ну-). В будь-якому разі, можна було би припустити, що і в минулому часі він повинен зберігатися, як залишковий елемент історичної основи і паралельно з ним повинен вживатися нульовий – від усіченої основи. Форми минулого часу від усіченої основи творяться за аналогією до інших дієслів з нульовим тематичним суфіксом (Бігти). Розглянемо тепер дієслова з неусіченою основою (Хрипнути – хрип/хрипнув, хрипни; бліднути – Блід/бліднув, блідни). Серед 2,5 тис. дієслів на -ну - Приблизно 300 тих, паралельні форми минулого часу яких зафіксовані в словниках (Звикнути, шерхнути, брезкнути І т. д.). Але ці форми не зазначені послідовно для всіх дієслів (наприклад, з коренем -сох-) і це становить проблему і для лінгвістів, і для нелінгвістів: якщо дієслово має паралельні форми, то чи можна вважати всі спільнокореневі дієслова такими, що теж мають паралелізм форм минулого часу? Ми дотримуємося формального підходу до опису дієслівних парадигм і прагнемо до уніфікації форм у межах флективного набору, тому хотілося би припустити, що так, спільнокореневі дієслова мають той самий паралелізм форм минулого часу, і це фіксується в словниках для деяких дієслів, про які ми скажемо далі.

Стосовно закономірностей утворення паралельних форм минулого часу у дієслів на -ну-, То вивести чітке правило важко. Найчастіше граматики не дають пояснення існування паралельних форм, тільки констатують факт [Безпояско 1980, Булаховський 1977, Вихованець 2004, Жовтобрюх 1972]. Але, наприклад, у підручнику «Курс сучасної української мови» М. А. Жовтобрюха і Б. М. Кулика [Жовтобрюх 1972], є спроба цю закономірність встановити як певну залежність від наголосу: «ненаголошений суфікс -ну - Інфінітивної основи в минулому часі може зникати… від більшості таких основ можливі паралельні форми…, коли наголос падає на суфікс -ну-, то у всіх формах минулого часу цей суфікс зберігається» [Жовтобрюх 1972, c. 337].

У всіх граматиках вказується, що форми минулого часу утворюються від основи інфінітива, тобто всі дієслова на -ну- Формально повинні мати цей суфікс у всіх формах минулого часу. Можемо припустити, що безсуфіксні форми минулого часу мають тільки ті дієслова, у яких є «двійник» – дієслово з тим самим коренем і усіченою основою: Тягнути – тягти, Сягнути – сягти, Одягнути – одягти І т. д. На користь такої думки можемо навести приклади дієслів, зафіксованих у Орфографічному словнику української мови: Заклякнути/заклякти, зшерхнути/зашерхти, меркнути/меркти, мокнути/мокти, І названі вище. Можемо додати до цих пар іще приклади, серед яких дієслово з нульовим тематичним суфіксом зафіксоване в

Pages: 1 2