Мені все-таки здається - я видужаю, я можу видужати Прекрасно спав. Ніяких цих снів або інших хворобливих явищ Завтра прийде до мене мила ПРО, усе буде просто, правильно й обмежено, як коло Я не боюся цього слова - “обмеженість”, робота вищого, що є в людині - розуму - зводиться саме до безперервного обмеження нескінченності, до [...]

Розряд - саме підходяще визначення. Тепер я бачу, що це було саме як електричний розряд. Пульс моїх останніх днів стає всі сухіше, всі частіше, всі напряженней - полюси всі ближче - сухе потріскування - ще міліметр: вибух, потім - тиша
У мені тепер дуже тихо й порожньо - як у будинку, коли всі пішли й лежиш [...]

Цей день - настав
Скоріше за газету: бути може - там… Я читаю газету очами (саме так: мої очі зараз - як перо, як лічильник, які тримаєш, почуваєш, у руках-це стороннє, це інструмент).
Там - крупно, у всю першу сторінку:
- “Вороги щастя не дрімають. Обома руками тримаєтеся за щастя! Завтра припиняються роботи - всі нумера з’являться для [...]

Рибальські човни, із працею відмічувані оком - такими вони здавалися маленькими, - нерухомо дрімали в морській гладі, недалеко від берега. А далі точно стояло в повітрі, не посуваючись уперед, трищоглове судно, всі від верху до низу одягнене одноманітними, опуклими від вітру, білими стрункими вітрилами

Полковника Понамарева ледь удалося змусити сісти грати в покер Він говорив, що не знає цієї гри, що взагалі не визнає азарту навіть у жарт, що любить і порівняно добре грає тільки у гвинт. Однак він не встояв перед проханнями й зрештою погодився
Спочатку його доводилося вчити й поправляти, але він досить швидко освоївся із правилами покеру, [...]

Ганна з Бахтинским ішли спереду, а позаду їх, кроків на двадцять, комендант під руку з Вірою. Ніч була так чорна, що в перші мінути, поки очі не притерпілися після світла до темряви, доводилося навпомацки ногами відшукувати дорогу. Аносов, що зберіг, незважаючи на роки, дивну пильність, повинен був допомагати своїй супутниці. Час від часу він ласкаво [...]

Княгиня Віра з неприємним почуттям піднялася на терасу й увійшла в будинок. Вона ще видали почула голосний голос брата Миколи й побачила його високу, суху фігуру, що швидко снувала з кута в кут. Василь Львович сидів у ломберного стола й, низько нахиливши свою стрижену більшу світловолосу голову, креслив крейдою по зеленому сукну