Автор приїхав у село на весілля. Наречену Галю майже неможливо розглянути - так вона носиться по будинку: багато роботи. У селі вона вважалася однієї із кращих наречених. Достоїнства її - неогрядної, нерослої, несильної - у тім, що вона з дуже роботящого роду

Увечері в правлінні колгоспу сиділо четверо: бородатий тваринник Ципышев, комірник Щукин, бригадир рільничої бригади Іван Коноплев і голова колгоспу Петро Кузьмич Кудрявцев. Чекали початку партзборів, так запізнювалася вчителька Килина Семенівна, п’ятий член парторганізації. Чекаючи розмовляли

Взвод радянських розвідників вступив у селище. Це було звичайне західноукраїнське село. Командир розвідників лейтенант Травкін думав про своїх людей. З вісімнадцяти колишніх, перевірених бійців у нього залишилося всього дванадцять. Інші були тільки що набрані, і які вони будуть у дії - невідомо. А спереду була зустріч із супротивником: дивізія наступала

Дія починається в липні 1942 р. з відступу під Осколом. Німці підійшли до Воронежа, і від тільки що виритих оборонних зміцнень полк відходить без єдиного пострілу, а перший батальйон на чолі з комбатом Ширяевим залишається для прикриття. У допомогу комбатові залишається й головний герой оповідання лейтенант Керженцев. Відлежавши покладені два дні, знімається й перший батальйон. [...]

Найбільший будинок на Арбаті - між Никольским і Грошовим провулками. У ньому живуть четверо колишніх однокласників. Троє з них: Сашко Панкратов, секретар комсомольського осередку школи, син ліфтерки Максим Костин і Ніна Іванова - становили в школі згуртовану групу активістів. До них ще примикала дочка відомого дипломата, більшовика з дореволюційним стажем Лена Будягина. Четвертий - Юра [...]

Батько автора народився у Швейцарії, у Базелі. У його дідуся Іванівського було три сини. Батько був молодшим у сім’ї, як говорять - мизиникл, тобто мізинець
Коли батько закінчив коледж і готувався надходити в університет, виникла ідея поїхати в Росію, на батьківщину предків, у маленьке південне місто. І вони поїхали - дідусь професор Іванівський і майбутній батько [...]

Знову, як і 22 червня 1941 року, були відновлені границі. Бійці, які проходили повз коней прикордонних стовпів, повинні пройти перевірку. Невідомо, чи живий той ворожий авіатор, що скинув бомбу на цю ділянку. А от бійці армії-рятівниці за ці чотири роки зміцніли й змужніли. Це, імовірно, доля. «У справедливих армій доля завжди прекрасна».