Шимборская із самого початку зосереджує свої художні пошуки в колі конкретних реалій - повсякденних, цивілізованих, побутових, природних, політичних, а також відомих фактів і історичних, культурних і науково-популярних гіпотез. Рішуче опирається на «банальності»: спостереження за вуличними сценами, «неважливі» зустрічі зі знайомої або незнайомими, добірки газетних інформацій, журналістські плітки, енциклопедичні статті, на почуті дивини й т.п. Вона широко використає повсякденну мову, різноманітні закостенілі фразеологізми й затерті звороти.

Цей матеріал, ці різні «мови», на яких розмовляє (а часом просто белькоче) мир навколо нас, служить їй для формулювання принципових питань і глибоких проблем. Шимборская, коли мова йде про її мету й амбіції, є поетесою сугубо інтелектуальної, а точніше філософської

Однієї з найважливіших рис поетичної мови Шимборской є антиномії, оксюморони, багатозначність виражень, парадоксальна й домінантна над всім тим, глибока й подвійна іронія, іронія досвідченого мудреця й одночасно, повна шарму, іронія салонної дами. Майже ніколи ці вірші не є у вузькому змісті «ліричними» або ж суб’єктивними звіреннями. Героєм тут є не стільки «я» поетеси, скільки ситуації зовнішнього миру - огляд з іронічної дистанції, але ця дистанція й ця іронія одержують ліричний вимір уже тому, що Шимборская охоплює ними й себе. Ці вірші одночасно дуже прості й дуже складні, комунікативні й дуже неоднозначного, сповненого гумору й серйозності, «конкретні» і «абстрактні», наповнені відстороненням і особистому потрясінню

Головна проблематика її творчості складається в такій ієрархії: проблема можливості (або, краще, неможливості) порозумітися з «іншими», проблема існування людини як індивіда і як роду, його відношення до інших форм існування, проблема відносини буття до небуття й суєтності, проблема пізнавальних можливостей людини, особливо повторюваності (або лише на перший погляд повторюваності) історії й сумнівна ефективність її уроків, акцидентность, поверхневе положення людини в об’єктивному часу й об’єктивному просторі. Звичайність речі в Шимборской є автоматизацією незвичайності існування, а мир у своїй цілісності й кожна його крупинки - замаскованим з погляду природності виключенням, чи просто статистичним випадком, коли будь-яке конкретне існування є, начебто чудом і проломом у безмежності небуття

Шимборская є лауреатом ряду нагород: польського Клуба-пен-клубу (1980, 1996), нагороди ім. Й. В. Ґете (1992) і ім. Й. Г. Гердера (1995), Нобелівської премії (1996). В 2001 р. поетеса одержала диплом члена американської Академії мистецтва й літератури