У статті розглядається питання становлення українського жіночого роману в сучасній літературі. Проаналізовано характерні риси обох його типів - любовного і детективного – у порівнянні з традиційними зразками жанру в європейській літературі.

Цілісна картина сучасного літературного процесу неможлива без розгляду такої його складової, як масова література. Наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття вона бурхливо розвивається в Україні, опановуючи майже всі відомі на сьогодні жанрові моделі: детектив, авантюрний роман, дамський роман, еротичний роман, фентезі та ін. На сьогодні нагромаджено досить великий масив текстів: детективи

A. Кокотюхи, І. Роздобудько, А. Сєрової, М. Меднікової, С. Зоріної,

Л. Кононовича, Є. Кононенко, М. Курсанової, авантюрні романи

B. Шкляра, А. Куркова, Н. Шевченко, «дамські романи» Л. Романчук,

Л. Денисенко, Р. Гедеон, М. Гримич, М. Юхно, І. Потаніної, Г. Ручай,

Н. Шахрай, Л. Копистко, Н. Коробко, О. Маріуц, еротичні романи

Ю. Винничука, Л. Клименко, романи в жанрі «фентезі» М. і С. Дяченків,

Н. Шевченко, Т. Литовченка, Т. Парнюк, Я. Дубинянської, «молодіжну

прозу» Л. Дереша, Н. Сняданко, І. Карпи, С. Поваляєвої, С. Пиркало,–

що дозволяє говорити про українську масову літературу як про

окремий художній феномен.

У західноєвропейській та американській гуманітаристиці масова література досліджується як складова частина масової культури, теоретичні засади вивчення якої сформували Г. Лебон, Х. Ортега-і-Гассет, Т. Адорно, М. Горкгаймер, Г. Маркузе, В. Беньямін, Р. Барт, Ж. Лакан, Ц. Тодоров, Д. Макдональд, Р. Най, Р. Хоггарт, Л. Левенталь, Л. Фідлер, Дж. Сторі та ін. Питання походження, функціонування, поетики масової літератури висвітлювалися у працях У. Еко, Г. Хаак та Х. Кесслера, Р. Інгліса, Б. Берельсона, Дж. Дюбуа, Г. Крісманскі, А. Хаусена, П. Бюргера, П. Бурдьє, Г. Дункана, Дж. Кавелті; В. Шклов-

Ського, Ю. Тинянова, Я. Мукаржевського, Б. М. Ейхенбаума, Ю. Лотмана, В. Михальова, В. Федорука, Н. Яранцевої, Г. Сивоконя, Т. Гундо-рової, Л. Гудкова та Б. Дубіна, Є. Добренка, М. Мельникова, С. Зенкіна, В. Халізєва та ін. Проблем масової літератури, специфіки різних її жанрів торкалися Я. Мельник, В. Скуратівський, І. Федорова, О. Забужко, О. Микитко, А. Окара, О. Рогінська, О. Зорич, Д. Валікова, С. Бестужева-Лада, К. Рогозіна, О. Обухова, О. Мулярова, І. Гаврикова, О. Бочарова, А. Архангельська, Я. Дубинянська, М. Домбровська, А. Таранова та ін.

Істотним аспектом масової літератури є її гендерний дискурс (спосіб символічної організації художнього світу в бінарних опозиціях, частини яких асоціюються з чоловічою і жіночою статтю), який досліджувався у працях Т. Модлескі, Л. Пассеріні, Р. Ковард, Дж. Редвей, Дж. Уїншіп, Дж. Гермес; Г. Улюри, Г. Пономарьової, О. Вайнштейн, Є. Первушиної, А. Таранової та ін. Розгляд гендерного аспекту масової літератури дає можливість визначити способи конструювання образів фемінності / маскулінності в художніх текстах, їх зв’язки з певними соціальними і культурними практиками, розкрити вплив жанру на відтворення гендерних стереотипів, виявити кореляцію гендерного дискурсу української та зарубіжної масової літератури.

Одним із традиційних об’єктів розгляду з позиції гендерного підходу серед усього масиву текстів масової літератури є жіночий роман: як стверджує Ольга Бочарова, «взаємини статей, адекватність героїв гендерним стереотипам, почуття й дії, які примушують їх шукати й віднаходити власні ніші в структурі статевих ролей, – навколо цих проблемних вузлів будується сюжет жіночого любовного роману» [2, 294].

Термін «жіночий роман» потребує уточнення. Так, приміром, українська вчена Ганна Улюра заперечує ототожнення понять «жіноча література» і «жіночий роман»: «Співвідношення цих понять є відношенням цілого до частини. Жіночий любовний роман – це виключно жанрове утворення, що функціонує в межах притаманних йому сюжетних і композиційних особливостей. До прикладу, такими є деякі романи німкені Євгенії Марліт, англійок Бронте, француженки Жорж Санд, українки Ольги Кобилянської тощо». Крім того, дослідниця розмежовує поняття «жіночий роман» і «дамський роман»: «…жіночий любовний роман не є дамським романом, а дамський

Роман не є жіночою літературою. Дамський, фізіологічний, бульварний або тривіальний роман виступає одним з трьох китів масової літератури, з притаманними лише йому сюжетними моделями і матрицями» [14].

Російська вчена Ольга Вайнштейн пропонує користуватися терміном «рожевий роман», пояснюючи його так: «Назва «рожевий роман» дещо умовна, будучи калькою з французького «roman rose». В англійській цей жанр позначається «romance» чи «love-story», «popular romantic fiction», у німецькій – «Liebesroman». У російській наразі закріпилися варіанти «любовний роман», «дамський роман», «жіночий роман», які припускають, залежно від контексту, той чи інший емоційно-оцінювальний компонент. Щоб запобігти можливих непорозумінь, ми будемо користуватися термінами «рожевий роман» і «рожева белетристика» як найбільш нейтральними й загальними за значенням» [3].

На неоднозначність терміна «любовний роман» вказує і російський дослідник Володимир Березін: «Власне, під любовним романом розуміється специфічний жанр комерційної літератури, що має різні сталі назви – «рожевий роман», «жіночий роман» (Тут, однак, відбувається певна плутанина. Під «жіночим романом» розуміється також і феміністська література, і романи, написані жінками-письменницями. Ця багатозначність не є властивістю російської мови, ті самі властивості притаманні й слову Die Frauenromanen)». Критик пропонує використовувати ним же створений термін «лавбургер», означуючи його як «літературний твір певного обсягу (частіше десять - п’ятнадцять чи тридцять аркушів) і жорсткої сюжетної конструкції, в основі якої лежить розповідь про кохання (або про те, що розуміється під цим словом)» [1]. Очевидно, що, запроваджуючи поняття «лавбургер», дослідник іронічно обігрує масовий жіночий роман як предмет споживання, подібний до фастфуду. Оглянувши різні терміни, у статті будемо використовувати поняття «жіночий роман» у значенні формульного жанру масової літератури, проте не обмежуючи його виключно любовною (сентиментальною) сюжетикою.

В. Березін стверджує, що «…любовний роман універсальний, політично й персонально коректний і популярний серед незалежного від етнічної чи національної приналежності читача» [1]. Будучи міжнародним (або «космополітичним», за О. Вайнштейн) жанром, поширеним у німецькій, французькій, англійській, американській, іта-

Лійській літературах, жіночий роман спирається на усталений літературний канон. По-перше, він адресується жіночій аудиторії, тому, як стверджує О. Бочарова, «…презентує «жіночий» погляд на чоловіків, секс, кохання, статеві моделі поведінки», «…роман відтворює точку зору героїні, він завжди на її стороні» [2, 294]; подруге, в ньому має бути героїня, з якою читачки зможуть ідентифікувати себе. За визначенням О. Вайнштейн, «у всіх жанрових модифікаціях» рожевий роман «зводиться до любовної історії зі щасливим кінцем» [3].

Сюжетну схему такого роману іронічно описав Андре Моруа в «Листах до незнайомки»: «Візьміть юну дівчину якнайпривабливішу. Після численних злигоднів дайте їй можливість зустріти свого судженого. Оберіть їй у суперниці фатальну жінку. Тривала боротьба. Численні перипетії. В останню хвилину торжествує цнота. Приправляйте усе це чуттєвістю в різноманітних дозах, пам’ятаючи про смаки читаючої публіки, застосовуйте рецепт усе своє життя. На двадцятому варіанті ваш добробут зміцнився» [8].

Як зазначає О. Вайнштейн, «…в сучасній масовій культурі на Заході рожевий роман – абсолютно канонічний жанр, структурно визначений і за формою, і за змістом. Це кишенькова книжка, оптимальний обсяг 190 сторінок, весь сюжет закручений навколо любовної інтриги з неодмінною щасливою розв’язкою, головна мета – втіха й розважання читачок, приємне співпереживання жіночим сердечним прикрощам, атмосфера рожевих романтичних марень. Оповідь ведеться від особи героїні, події розгортаються на мирному побутовому тлі… Героїня повинна бути, зрозуміло, красунею, розумницею і бажано цнотливицею. Зрештою, еротика в рожевому романі подається досить дозовано, скромно, через особливі риторичні фігури чи фігури умовчання» [4].

У критичній літературі описано характерні риси жіночого роману: сентиментальний дискурс (у якому кохання переоцінюється, розглядається як понадцінність, а його брак – як причина всіх без винятку життєвих негараздів); архетип чарівної казки, що лежить в основі сюжету (варіюється мотив Попелюшки, через який жіночий роман постає твором про жіночу ініціацію, де головне випробування для жінки – завоювання чоловіка); суперечливий образ романтичного

Героя; втілення консервативних патріархальних цінностей, моралізаторство та ін.

Pages: 1 2 3

Збережи - » Український жіночий роман у європейському контексті . З'явився готовий твір.