Романтичні добутки А. М. Горького побачили світло в 90-е роки XIX століття. Це був час байдужості до ідеалів і сміливих устремлінь. Ті історичні шляхи, якими йшли народники, викликали розчарування серед інтелігенції. Гасло 90-х років: “Наш час - не час великих завдань”. Падає герой, прославляється середня людина. Життя втрачає свій високий зміст

Горький з’явився виразником у літературі нового етапу визвольного руху. Сірість буржуазної дійсності привела його не до заперечення подвигу, а до необхідності пошуків героїчного в романтичному, вигаданому середовищі. Романтичне бунтарство молодого Горького було формою заперечення міщанства. Але його прагнення в інше життя виряджалося в романтичні одіяння лише до того моменту, поки живі враження реальної дійсності не вказали художникові на конкретно-історичний, а не казково-романтичний вихід..

У листі до Чехова Горький привітав нове століття: “Я недавно бачив п’єсу “Сирано де Бержерак” і прийшов від її в захват: «Дорогу вільним гасконцам! Ми південного неба сини, Ми все під полуденним сонцем, И с сонцем у крові породжені!”

Це замилування людьми “із сонцем у крові” виявилося в Горького вже в самому його першому оповіданні “Макар Чудра”. Міцно любили один одного відважний циган Лойко Зобар і казкова Рада. Але волю вони любили ще більше. І в ім’я її вони не пошкодували своїх життів. Гіркий прекло-няется’перед сильною, могутньою пристрастю “природного” людини, що породжений вільними степами, вільний і вилучений від миру дрібних помислів, розрахунку, користі. Циганський табір - це громада, де діють свої суворі ‘закони, але вони, на думку автора, не принижують, а прославляють людини, його непохитну волю. Такий вибір героїв визначається ненавистю письменника до класу міщан, - рабів копійки, що живе дрібними страстями

В ‘Пісні про Сокола” спор між Соколом (героєм) і Вужем (міщанином) приводить читача до думки про те, що подвиг необхідний, навіть якщо навколишні не здатні його оцінити. Гіркий прославляє “шаленість” тих, хто жертвує собою, не сподіваючись на повагу й розуміння. Ця думка особливо важлива була в епоху, коли люди втратили потребу в героїчному. Письменник глибоко вірить у те, що немає даремних жертв в ім’я світлого майбутнього. Його революційний оптимізм із особою силою виразився в “Пісні про Буревісника”, що з’явилася прямим закликом до революції, “бурі”.

Художній стиль ранніх романтичних творів Горького досить своєрідний: він насичений символікою, гіперболами. Більшу роль грає пейзаж: море, степ, гори. Мовлення героїв схвильованих, патетичних, позбавлених повсякденних виражень. Казковість стилю молодого Горького йшла від прагнення внести в бідне життя такі вимисли”, які розбудили б у людях бажання незвичайного, вільного, героїчного життя

Однак, Горький починає усвідомлювати важливість конкретних соціальних і побутових характеристик героїв. І він наділяє їхніми реальними рисами “людей дна”, також як романтики XIX століття наділяли своїх героїв відмітними рисами “лицарів” або “шляхетних дикунів”.

Горький створює свій власний мир. У ньому часто можна спостерігати деякі особливості сучасної йому Росії. Проте художня реальність письменника живе по власних внутрішніх законах. І закони ці відрізняються від законів, що існували для реалістів XIX століття

У цьому світі природа тісно пов’язана із щиросердечним станом героїв, що відповідає канонам романтизму. Море в оповіданні “Челкаш”, ліс у легенді про Данко, степ в оповіданні “Дід Архип і Ленька” міняються по ходу розвитку сюжету. Якщо на початку добутку природа спокійна й звичайна, то під час основного конфлікту вона “відбиває” щиросердечну напругу героїв. Так починається гроза або бура. Крім того, природа має двоїстий характер. Вона або допомагає людям, створюючи природне тло вільного життя, як на початку оповідання “Баба Изергиль”, або протистоїть ім. У цьому протистоянні бере участь, скоріше, не стільки сама природа, скільки її “помилкова подоба”, створене людьми

Втіленням цього “помилкової подоби” є портове місто, що “дихає потужними звуками жагучого гімну Меркурієві”, або “живий” ліс, що виник через страх людей перед природою. В обох випадках створена людьми реальність “поневолила й знеособила їх”, тому вона повинна зникнути в той момент, коли людям вдається перемогти свій страх. Навпроти, справжня природа завжди жива. Вона втілює незмінні й вічні закони життя, тому більшість оповідань закінчується пейзажами, що символізують “вічність”, непідвласну дрібним страстям красу й гармонію природи

Головний герой звичайно пов’язаний із природою. Довкола нього будується все оповідання. Так, Челкаш почуває себе вільним тільки в море, що вмирає Ларра дивиться в небо. Такий зв’язок дозволяє виділити головного героя, що відповідає традиції романтизму. Цей герой - ізгой у суспільстві, він завжди самотній. Аж ніяк не будучи “другим Я” автора, він, проте, втілює певні ідеї, близькі Гіркому

У головного героя, як правило, є антагоніст. Між ними й виникає конфлікт, на основі якого розвертається сюжет. Таким чином, основний конфлікт не тільки міжособистісний, але й ідейний. “Вільні” герої протистоять героям, що залежать або від грошей, або від “традицій”, або від “незнання”. Воля для всіх різко відрізняється від волі для себе. Першу втілює Данко, другу - Ларра. Тільки воля для всіх може принести щастя людям, навчити їх “бачити життя”, як говорить баба Изергиль. Її доля протипоставлена міщанському ідеалу “спокійного життя”.

И мрія Гаврила “про будинок”, і “турбота” діда Архипа про Леньке, і “мудрість” Ужу - це “міщанський ідеал” для Горького. Традиційне в романтизмі протистояння “особистості” і “юрби” ускладнюється в Горького. Персонажі оцінюються ще й з погляду етики, тому підлоги чается парадоксальний результат: людина юрби походить на демона”, що прагне до “волі для себе” (у тім відношенні, що й той, і іншої можуть вчинити злочин). І тут вони протистоять Данко, що жертвує собою заради інших і тому є справжньої “особистістю”.

Горький бачив, що всякі етичні оцінки відносні. Сам він, наприклад, виступав проти християнського милосердя й етики в оповіданні “Справа із застібками”. Гіркий уважав, що людина не тільки скупчення гріхів і пороків, але й істота, здатне змінювати себе й мир. Через цього всяка етика повинна бути “активної”, тобто повинна оцінювати людини з погляду його здатності “жити, а не примирятися”.

Зав’язкою сюжету часто виявляється проблема, на яку дві різні системи поглядів дають різні відповіді. Це украдена хустка в оповіданні “Дід Архип і Ленька”, проблема “ціни грошей” в “Челкаше” або “волі” в “Бабі Изергиль”. Потім конфлікт розвивається й наступає розв’язка, причому герой може гинути, але його ідеї перемагають. Перемагають не в реальному житті, а в читацькій оцінці що відбувається. Сокіл не зміг довести “свою правду” Ужу, для якого щастя польоту розкривається в падінні. Але саме Сокіл з’являється перед читачами в якості положитель-hofo героя

Протистояння двох мировоззрений проявляється й у зовнішньому вигляді персонажів, і в їхньому сприйнятті дійсності. “Гарні люди” завжди рівняються із птахами, вони “здатні літати”, на відміну від “породжених плазувати”. Зовнішністю й мовленням вони різко відрізняються від оточуючих людей. Мир “гарні люди” бачать по-своєму, для них не існує в ньому нічого страшного й незрозумілого. Для Челкаша “огненно-голубой меч”, побачений Гаврилом, є простим “ліхтарем електричним”.

Таким чином, художня своєрідність ранніх творів Горького пов’язане зі світоглядом його героїв. Сюжет будується на основі протистояння двох комплексів ідей. Герої, що несуть ці ідеї, навіть гинучи, залишаються переможцями. Із самого початку добутку вони композиційно виділені й протипоставлені іншим персонажам у силу того, що прагнуть «жити, а не примирятися». Через те, що вони протистоять міщанському ідеалу, позитивні герої часто втілюються в таких характерних образах, як “босяки”. Це проявляється й у мовленні, і в прагненні до “вільної природи”, і в конфлікті з існуючим суспільством. Така соціальна відособленість дозволяє говорити про їхню подібність із романтичними героями XIX століття. У той же час Горький наділяє своїх героїв відмітними рисами саме “людей дна”, що можна сприймати як прагнення до реалістичного опису життя Росії початку XX століття

Pages: 1 2