Василь Стефаник писав коротко, влучно і страшно. Кожна його новела - це окрема картина трагедії селянського життя. Доля подарувала йому можливість жити серед прекрасної природи Карпат - він народився у селі Русові неподалік старовинного Снятина, що на Станіславщині. А писав він не про ліси і полонини, а про трагедії людські. Чому? Чи не бачив чудової природи? Чи не .іюбив її? Мені здається, саVе тому й писав він страшно, бо боліло йому дуже… Його Ііатьківщина - це просто рай. Тут би жити людині й радіти. Але люди тікають з його рідних Карпат, кидають річну землю…

Новела «Камінний хрест» - це ще одна сторінка трагедії західноукраїнського селянства. Іван Дід ух, головний герой твору, змушений покинути рідне село, своє господарство, яке наживав потом і кров’ю: «То як тягнули снопи з поля або гній у поле, то однако і на коні, і на Івані жили виступали». Він, які тисячі селян Західної України, вирішив вибратися в далеку Америку, в прославлений «обі-тованний край». Він їде туди заради своїх дітей - сини почули про Канаду, про райське життя в ній і не хочуть більше лишатися; в Галичині, терпіти злидні.

А Іван весь вік прожив тут, у цьому гуцульському краї. Тут би хотів і померти… Куди йому вириватись в таку далеку путь, за океан? Адже він вже старий, немічний. Дістався Іванові у спадок піщаний горб - де і вся земля! На цьому горбі і підірвав Іван своє здоров’я: носив важкі мішки з гноєм, удобрював землю. Оберігав його, як дитя. На ньому ж хотів і бути похованим. Перед від’їздом до Канади він затяг на горб камінний хрест, де викарбував своє і жінчине ім’я. Іван знав, що вже ніколи не повернеться на Батьківщину. А цей хрест - це його умовна могила, а для односельців - пам’ять про сусіда. Особливо вражає в новелі сцена прощання з сусідами. Вона нагадує похорон. Але ж люди ще живії Вони ніби ховають себе живцем. Василь Стефаник передав почуття тих, хто їхав за океан ще в ті далекі роки (мається на увазі еміграція кінця XIX ст.).

А що діється на Україні зараз? Люди їдуть, шукаючи притулку десь у чужих світах. їдуть, шукаючи достатку, матеріальної рівноваги. Чи всім їм там добре, на чужині? Хто знає. Може, комусь і краще. А хтось, можливо, тужить і в ситості. Бо не той там сніг. .1 солов’ї не ті. І матіолою не пахне вечорами. Мені дуже хочеться дожити до того часу, коли наша Україна стане багатою й економічно незалежною. Щоб не їхали наші люди світ за очі у пошуках кращого життя. Коли це буде? Сподіваюсь -буде. Бо нам тут жиги. І дітей ростити. І пісень співати.