Насамперед, казка виховує. Для цього вона й створювалася, тому й живе століттями, не застаріваючи. Відкриває дітям вічні істини. Дає їм уроки життя. Учить терпінню, слухняності, відповідальності за свої вчинки. Досить, наприклад, згадати казку «сестриця Аленушка й братик Иванушка» (не пий, братик, козленочком станеш!). Або іншу казку « Гусаки-Лебеді»: не послухалася дівчинка батьків і потрапила в лихо, тільки-но не погубила брата, а виправилася - сама природа прийшла їй на допомогу

А в казці « Царівна-Жаба» дивні вимоги пануючи-батька не тільки не оспариваются, але навіть не обговорюються синами. Турбота одна - як виконати їхній щонайкраще. Яка довіра й повага до батьків!

А чому вчить «Колобок»? Не збігати з будинку, це небезпечно! Не хвастатися, не бути безтурботн і самовпевненим, побоюватися лестощів і підступництва, не довіряти тому, хто тебе хвалить. «Ріпка» учить умінню ладити один з одним і ніким не зневажатися

Все це російські казки для дітей. І всі вони добре кінчаються. А виходить, виховують дитини оптимістом. Як би героя життя не било, він виходить переможцем із всіх колотнеч. У кожній казці присутня боротьба добра зі злом. І активно затверджується добрий початок у людині, який необхідно зберігати в будь-яких обставинах

А ще в казці зашифрований національний ідеал - самі життєво важливі закони буття, завдяки яким зберігалося духовне здоров’я націй, забезпечувалося її виживання. Ці закони передавалися з покоління в покоління - як по естафеті, проходячи крізь століття й тисячоріччя

Правильно, напевно, що джерела всіх творчих початків прийнято шукати в дитинстві. Адже як би не була обдарована людина від бога, дитинство – єдина стартова площадка, від якої залежить: злетить наділений крильми або так і залишиться вічним «пташеням» у гнізді. Якби ми, взрослея, пам’ятали відчуття щастя, що пронизувало всю нашу істоту, коли ми були маленькими й слухали, затамувавши подих, казки, менше було б на землі лиходійств і нещасть. А хіба немає? Дитинство призиває до участі й любові. Це потім наступає не кращий момент, і людина перестає проливати сльози над нещасним олов’яним солдатиком, що розплавився в топленні, коли «щастя було так близько, так можливо…»

Казки чарівні не тому, що в них відбуваються всякі чудеса, вони чарівні по своєму впливі на почуття й характер дитини, майбутнього дорослої людини

Уявимо собі таку картину. Голодних людей запрошують у банкетний зал. Столи заставлені стравами - від простих, здоровий і ситних до витончений, вишуканий, пестливий погляд. У далекому кінці залу - стіл, на якому недбало звалені напівоброблені продукти, недоїдки, гнилизна, сухі кірки. І от юрба кидається повз смачну й корисну їжу - до помий і жадібно на них накидається. Неапетитно й неможливо? Але адже так поводимося ми, що одержали в подарунок обов’язкову грамотність, допущені до бенкету літератури. Ми несемося мимо, жадібно спрямовуючись до недоїдків словесності - бульварному роману й дешевому бойовикові. І не нудить! Кілька років вивчаємо ми Пушкіна. Запам’ятовуємо на вскг життя: Пушкін - геній. Як люди, що причиняються віруючими, кланяємося іконі й поспішаємо далі. І не думаємо, що своїми руками ампутуємо в себе шматок душі, свідомості, тому що незаповнена душа відмирає

Пушкін дійсно “наше всі”. Коли починаєш не “проходити”, а читати Пушкіна, випробовуєш легкий жах: чому він знав всі, думав про всім? Довідаєшся про неймовірний учинок людини, що залишив благополучне життя заради декількох мінут граничної напруги щиросердечних і фізичних сил, заради смертельної небезпеки. Це Вальсингам! “Є захват у бої й безодні похмурої на краю… Всі, усе, що загибеллю загрожує, для серця смертного таїть нез’ясовані наслажденья - бессмертья, може бути, зарік!”

Дивуєшся: інтелектуал, розумник, тонка, страждаюча людина жениться на простушке зі словниковим запасом слів едак у двісті… Чому? А чому трагічний Алеко прийшов до циганів і полюбив Земфіру? “Веселощів дитячого повна, як часто милим лепетанням иль упоительним лобзаньем його замисленість вона в мінуту розігнати вміла…” Тобто рятувала від себе, від внутрішніх роздирань, нерозв’язаних завдань і питань без відповіді

Читаєш прекрасні рядки Пастернаку про осінь:

• Як на виставці картин -
• Зали, зали, зали, зали
• В’язів, ясенів, осик
• У позолоті небувалої…
• - і наступає дратівна пересиченість. Надлишок слів, порівнянь… Тоді, як ковток чистої води, рятує Пушкін
• Сумовита пора! Очей очарованье!
• Приємна мені твоя прощальна врода
• Люблю я пишне природи увяданье
• У багрець і золото одягнені ліси

Яка точність і простота, яка “економія” віршованого простору! Вишуканість і відсутність накопичення слів. “Сумовита” - дрібний дощ, “очей очарованье” - що може бути більше колдовским, чим ця магія м’якого, повторюваного “год”… І, підсилюючи захват, - “прощальна врода”, “пишне увяданье”!

Пильність погляду Пушкіна неймовірна, таке вміння бачити пейзаж і миттєво відбирати ті деталі, які точніше всього передадуть його цілісність, доступно тільки витонченим геніям японської поезії

• Прозорий ліс один чорніє,
• И ялина крізь іній зеленіє,
• И річка під льодом блищить

Листяний ліс прозорий, але галузі чорніють. А поруч - зелень, і блискотіння, і сонце

Після пушкінської прози, якщо читати її вдумливо й уважно, більшість письменників здаються неохайн-багатослівними

Згадаємо “Подорож в Арзрум” - це теперішній зразок изисканнейшей росіянці прози, рівний якому дуже важко відшукати. Згадаємо “Повісті Белкина”, що відкрили цілую літературну епоху. Взагалі все написане Пушкіним виглядає не тільки ємним, змістовним, але й незвичайно витонченим. Спробуйте поміняти місцями кілька слів на кожній зі сторінок “Пікової дами” - і ви зрозумієте, що в пушкінській прозі слова розташовані в єдино правильному й гармонічному порядку

Говорять, що Пушкін застарів. Це помилка. Читайте Пушкіна й знайдете близьке й зрозуміле вам. Адже цей автор різноманітний. У нього є “Історія пугачевского бунту”, і “Записки про народну освіту”, і листа до дружини, і жахливо-провісне: “Не приведи Бог бачити російський бунт, безглуздий і нещадний”. Я увесь час вертаюся до Пушкіна. І, думаю, на моє століття їжі для душі й розуму вистачить сизбитком.