(По романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”) У центрі роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” - характер героя шістдесятих років дев’ятнадцятого століття, різночинця, бідного студента Родіона Раскольникова. Розкольників вчиняє злочин: убиває бабу процентщицу і її сестру, необразливу, простодушну Лизавету. Злочин страшне, але я, як, напевно, і інші читачі, не сприймаю Раскольникова негативним героєм; мені він здається героєм трагічним. У чому ж трагедія Раскольникова? Свого героя Достоєвський наділив прекрасними людськими якостями: Родіон був “чудово гарний собою, із прекрасними темними очами, ростом вище за середнє, тонкий і стрункий”.

У його вчинках, висловленнях, переживаннях ми бачимо високе почуття людського достоїнства, щира шляхетність, найглибша безкорисливість. Розкольників сприймає чужий біль гостріше, ніж власну. Ризикуючи життям, воно рятує з вогню дітей, сам жебрак, дає гроші на похорони Мармеладова.

Він не з тих, хто равнодушно проходить повз людські нещастя. У ньому від природи немає дурних і низьких рис. Кращі герої роману - Разумихин, Соня, Дуня - люблять Родіона, захоплюються ним, його злочин народжує в них біль і здивування. Раскольникова поважає й слідчий Порфирій Петрович, раніше всіх догадавшийся про злочин. І от така людина робить дивовижне злодіяння

Як, чому це могло трапитися? Достоєвський показує, що Розкольників, людина гуманний, страждаючий за “принижених і ображених”, зробив убивство “по теорії”, втілюючи абсурдну ідею, породжену соціальною несправедливістю, безвихідністю, духовним тупиком. Злидарський стан, у якому він сам перебував, і вбогість, що зустрічається на кожному кроці, породили антигуманну теорію “крові по совісті”, а теорія штовхнула на злочин. Трагедія Раскольникова в тім, що він, відповідно до своєї теорії, хоче діяти за принципом “усе дозволено”, але в той же час у ньому живе вогонь жертовної любові до людей. Виходить дивовижне й трагічне для героя протиріччя: теорія, що сповідає Розкольників, змучений чужими й своїми стражданнями, що ненавидить “хазяїв життя”, зближає його з негідником Лужиным і лиходієм Свид-Ригайловьш.

Адже вони вважають, що людині, що володіє силоміць і владою, “усе дозволено”. “Ми одного поля ягоди”, - говорить Свидригайлов Раскольникову. І Родіон розуміє, що це дійсно так, тому що вони обоє, хоча й по різних мотивах, “переступили через кров”. Трагедія Раскольникова підсилюється тим, що теорія, що повинна була вивести його з тупика, виявляється неспроможною. Мало того, Розкольників розуміє нарешті на каторзі, що, випливаючи його теорії й довівши її до логічного кінця, людство прийде до кривавого божевілля пожираючих один одного “трихнинов”.

Цей страшний здогад викликає страждання й борошна героя, що відчув після вбивства свою повну відкинутість від миру людей: він не може перебувати поруч із улюбленими матір’ю й сестрою, не радується природі, він, немов ножицями, відрізав себе від усіх. Борошна совісті, що леденить душу страх, що переслідує Раскольникова на кожному кроці, думки про те, що він не Наполеон, а “тварина тремтяча”, “воша”, свідомість безглуздості доконаного злодіяння - все це нестерпним гнітом лягає надушу Раскольникова. Теорія “сильної людини” не витримала перевірки життям. Герой терпить крах, як усі права захищені 2001-2005 усяка людина, оказавшийся у владі помилкової ідеї. Раскольникову треба буде пройти довгий і важкий шлях подолання внутрішнього тупика, знайти в собі сили для “життя по совісті”, надолужити свій гріх “подвигом братолюбного спілкування”.

Достоєвський-Психолог з такою силою оголив трагедію Раскольникова, всі сторони його щиросердечної драми, безмірність його страждань, що читач переконується: борошна совісті сильніше покарання каторгою. І ми не можемо не співчувати героєві Достоєвського, що намагається протистояти злу, хотів би позбавити мир від страждань, але прикро помиляється у виборі шляху й несе справедливе покарання за свій злочин. У такому отношениик Родіонові Раскольникову позначається, звичайно, відношення самого письменника до героя. Недарма А. В. Луначарский сказав, що Достоєвський сам ішов на злочин зі своїм героєм і сам каявся разом сним.