Стрижнева тема творчості А. И. Солженицина - протистояння людини силі зла, як зовнішнього, так і захоплююче саме серце, історія падіння, боротьби й величі духу, невідривна від трагедії Росії. В оповіданні «Матренин двір* автор зобразив народний характер, що зумів зберегти себе в страшній смуті XX століття. «Є такі природжені ангели, вони начебто невагомі, вони сковзають як би поверх цієї рідоти», анітрошки в ній не потопаючи, навіть чи стосуючись стопами її поверхні?.. Це - праведники, ми їх бачили, дивувалися («диваки»), користувалися їхнім добром, у гарні хвилини відповідали їм тим же, вони розташовують, - і відразу поринали знову на нашу приречену глибину».

У чому суть праведності Матрени? У житті не по неправді. Вона поза сферою героїчн або виняткового, реалізує себе в самої що ні на є повсякденний, побутової ситуації, випробовує на собі всі «принадності» радянського сільського життя 1950-х років: проробивши все життя, змушена клопотати про пенсії не за себе, а за чоловіка, що пропав з початку війни. Не маючи можливості купити торф, що добувається скрізь навколо, але не продається колгоспникам, вона, як і всієї її подруги, змушена брати його тайкома. Створюючи цей характер, Солженицин ставить його в самі повсякденні обставини колгоспного життя 1950-х років з її безправ’ям і гордовитою зневагою до звичайної людини. Праведність Матрени складається в її здатності зберегти своє людське й у настільки недоступні для цього умовах. Але кому протистоїть Матрена, у зіткненні з якими силами проявляється її сутність?

У зіткненні з Фаддеем, чорним старим, уособленням зла. Символичен трагічний фінал оповідання: Матрена гине під поїздом, допомагаючи Фаддею перевозити колоди від її ж власної хати. «Всі ми жили поруч із нею й не зрозуміли, що вона є той самий праведник, без якого, по прислів’ю, не коштує село. Ні місто. Ні земля наша».