Гідно прожити відведений провидінням строк - це, напевно, головна й саме складне завдання, що коштує перед кожною окремою людиною, а також перед суспільством у цілому. Не зрячи з давніх часів народ замислювався про цьому, оформляючи плоди своїх міркувань у прислів’я й приказки (”життя прожити - не поле перейти”). Мистецтво всіма доступними йому методами намагалося відшукати відповіді на вічні філософські питання людства: що таке людина? у чому полягає зміст його існування? що є щастя?

Читаючи оповідання Е. Замятіна “Печера”, ми одержуємо можливість відповісти на ці питання стосовно до^-собі. Людське життя - це й особистий досвід, і усвідомлення себе як індивідуальності, і відносини з іншими людьми, і активні дії, спрямовані на корекцію себе й навколишнього життя згідно зі своїми поданнями, як повинне бути. І все це укладено у тверді рамки часу, історичний дійсності, які саме і є полігоном для випробування людини на міцність. Суворі післяреволюційні роки стали для багатьох людей серйозною перевіркою: на доброту, людяність, здатність думати не тільки про себе. Петербург, у якому живуть головні герої оповідання Замятіна Мартін Мартиныч і Маша, жорстокі й безжалісні до своїх жителів

Здається, що час повернувся на багато мільйонів років тому, і по крижаному місту ходять мамонти, будинку схожі на скелі, квартири - на печери. Відкинуті в первісність люди, позбавлені тепла, світла, їжі, повинні якось пристосуватися до цього нового життя, інакше ним загрожує вимирання. І тут кожний виживає, як може, і при цьому розкривається внутрішня сутність людей, оголюються їхні помисли, мотиви руху душі. Мартін Мартиныч і Маша зуміли зберегти свою любов і разом з нею - все добре й людське, незважаючи на суворі випробування й нелегкі удари долі

Маша смертельно хвора, їй уже багато місяців складно підніматися з постелі. Її чоловік знесилений виснажливими пошуками їжі й дров, які цінуються в засніженому й промерзлому місті на вагу золота. І от дрова закінчуються, а з ними - надії на існування. Мартін Мартиныч міг би палити меблями, паперами, яких досить у квартирі, але все це - і шафи, і стільці, і книги - чуже. А чуже - це табу, замкне

У гаряче люблячих один одного подружжя навіть думки не виникає скористатися цими речами для збереження не просто тепла - життя. Але розпачливе положення й особливо той факт, що в Маші завтра іменини, штовхають Мартіна Мар-Тиныча на страшне для нього злочин - злодійство. Але не про себе він піклується, тому що цей день - &copy A L L S o c h. r u останній для нього й краде - не в бідняка. Обертышевы багаті по мірках післяреволюційного Петербурга - у них завжди досить їжі й ціла прихожая дров

Але люди ці, безжалісні до чужого лиха, замкнуті на своєму тісному, благополучному й хижому мирке, уподібнені звірам. Не зрячи про главу сімейства говориться, як про кровожерливу тварину: “Жовті кам’яні зуби крізь бур’ян, жовті зуби - з очей, весь Оберты-Шев обростав зубами, усе длиннее зуби”. Його дружина й діти - це “обертышевская самка й троє обертышат”. Ці люди вибрали закон виживання за рахунок знищення слабейших - і їм зручно й комфортно поруч із чужим лихом

Так час очистив все наносне з людських душ. Так, Мартін Мартиныч і Маша вмруть (він - через доконаний злочин, вона - випивши отруту), але до самого свого трагічного кінця вони залишаться людьми. А ким проживають відведений їм строк обертышевы? У людини завжди є право вибору й часто - можливість цього вибору

Кожний сам повинен вирішити для себе, що для нього важливіше і як він хоче вибудувати своє життя, щоб, оглядаючись назад, не було болісно соромно…