А нині - сам скажу - я нині Заздрісник. Я заздрю; глибоко, Болісно заздрю. А. Пушкін. Моцарт і Сальери В одній зі своїх “маленьких трагедій” “Моцарт і Сальери” А. С. Пушкін намагається розкрити причини морального падіння одного із самих талановитих композиторів свого століття. На початку трагедії ми чуємо своєрідну сповідь Сальери, його міркування про своє покликання музиканта

Перед нами з’являється образ працьовитої й наполегливої людини, що завзято прагне до бажаної мети й, навіть терплячи невдачі, не втрачає віри в себе. Усильною, напруженою сталістю Я нарешті в мистецтві безмежному Досягну л ступеня високої. Слава мені посміхнулася…

Сальери займається улюбленою справою й від душі радується успіхам друзів, його товаришів “у мистецтві чудовому”. Навіть самих талановитих з них, тих, які перевершують його в збагненні “глибоких, чарівних таємниць” музики, Сальери вважає рівними собі, тому що, користуючись їхніми відкриттями, постійно вдосконалює своя майстерність. Хто скаже, щоб Сальери гордий був Коли-небудь заздрісником знехтуваним, ‘ Змією, людьми растоптанною, вживе Пісок і пил грызущею безсило?

Але от з’являється Моцарт, що не тільки пише чудесні добутки, але й, здається, сам породжений прекрасною музикою. Створюється враження, що все дається Моцарту легко, без праці, і із цим Сальери не може упокоритися: Де ж правота, коли священний дарунок, Коли безсмертний геній - не в нагороду Любові палаючої, самоотверженья, Праць, ретельності, молінь посланий - А опромінює голову безумця, Гуляки дозвільного?.. Сальери розуміє, що він насамперед - ремісник, що прагне повірити “алгеброю гармонію”, і тому божественний дарунок, що дістався легковажному й веселому Моцарту, сприймає із гнітючим почуттям заздрості. І в той же час його дратує, що суперник ставиться до посланого йому понад таланту з легкістю й безтурботністю, тоді як у словах самого Сальери постійно чується перевага над звичайними людьми, що не мають доступу до таємниць музики. Сальери щиро вважає, що Моцарт “недостоин сам себе”.

Ти, Моцарт, бог, і сам того не знаєш; Я знаю, я. Спонукуваний заздрістю, ревнощами й гординею, Сальери наділяє себе правом судити іншої людини, що достигли більших висот у своїй справі, чим він сам. Він переконує всі твори на a l l soch © 2005 себе в тім, що ніхто ніколи не зможе повторити Моцарта, і тому його мистецтво губительно: Що користі, якщо Моцарт буде живий И нової висоти ще досягне? Чи підніме він тим мистецтво? немає; Воно впаде знову, як він зникне: Спадкоємця нам не залишить він. Що користі в ньому? Так Сальери приходить до думки отруїти Моцарта. Говорячи, що піклується про благо людства й мистецтва, він обманює сам себе. На мій погляд, немає й не може бути прощення людині, що не тільки йде на зрадництво друга і його вбивство, але й лишившему мир неповторного таланта