Так, Л. С. Левченко, характеризуючи процес особистісного росту, визначає самореалізацію як «свідомий процесс розгортання і зростання сутнісних сил людини – її творчих здібностей, умінь, потреб, мотивів, життєвих цінностей. Така реалізація відбувається шляхом розв’язання суперечностей між «Я»-ідеалом і «Я»-реальністю»; як «усвідомлений виконавчо-результативний процес саморозвитку: самоосвіти, самовиховання, саморегуляції, самооцінки» [11].

Таким чином, погоджуючись з думкою Л. С. Левченко, вважаємо, що самоактуалізація – це частина процесу самореалізації, що перш за все передбачає визначення індивідом мети життєдіяльності, досягнення якої можливе лише тільки за умови сформованості емоційно-вольової та інтелектуальної сфери особистості.

Процес самоактуалізації неможливий без усвідомлення та визначення індивідом мети, яка є однією з найважливіших структурних ланок механізму самореалізації, оскільки, саме мету можна вважати відправним моментом формування ставлення індивіда до своєї життєдіяльності. З усвідомленням мети пов’язаний процес самопізнання людиною самої себе.

Тому, для особистості, як суб’єкта життєдіяльності, що мислить та діє, важливим є не тільки те, що вона хоче, але й те, що вона може, на що здатна, тобто усвідомлення мети неминуче пов’язане з процесами самоспостереження, самоаналізу, самоконтролю та самооцінки індивіда. Тобто в процесі самопізнання визначається рівень сформованості емоційно-вольової та інтелектуальної готовності для практичного втілення означених життєвого проекту і мети. Для того, щоб людина могла самореалізуватися, їй необхідно знати власні можливості, власні здібності, причому не просто їх наявність, але й рівень сформованості. Ось чому процес самопізнання набуває значущості.

Процес самопізнання «знаходиться в органічній взаємодії» з особистісною самореалізацією [12, с. 95]. Цей взаємозв’язок проявляється в аналізі попередніх поглядів на самого себе з подальшими їхніми проявами, у відкритті нових можливостей, невикористаних резервів, тобто, більш глибокого і повного пізнання особистістю самої себе. Результатом процесу самопізнання є – самооцінка, яка, водночас, діалектично пов’язана з самореалізацією. Завдяки оціночним процесам особистість коректує уявленням про себе, причому, змінює мету та зміст самореалізації.

Процес розгортання і зростання цих сутнісних сил особистості здійснюється у ході діяльності через самоактуалізацію – усвідомлене визначення індивідом мети життєдіяльності (Л. Левченко), самопізнання – самоспостереження, самоаналіз, самооцінка, самоконтроль (М. Бердяєв, Ю. Орлов) та саморозвиток – як накопичення теоретично-практичного досвіду (самоосвіта) і формування нових особистісних якостей (самовиховання) (Н. Бітямова, О. Кісельова, Л. Коган, М. Недашковська).

Вивчення самореалізації особистості як педагогічної проблеми передбачає аналіз різних підходів до визначення сутності поняття «самореа-лізація особистості». Зокрема, Н. Бабкіна [13] розглядає самореалізацію особистості як процес поєднання особистості та об’єктивного світу, як результат людської діяльності, ознаками якої є спрямованість, мотиви, ціннісні орієнтації, вияв у різних сферах діяльності. Цікавим, на думку дослідника, є те, що потреба в самореалізації завжди захоплююча та безмежна. О. Газман [13] також стверджує, що самореалізація особистості – це «розкриття людської природи». Водночас дослідник вважає, що самореалізація особистості є одним із основних структурних компонентів саморозвитку та охоплює постановку мети, оволодіння способами її досягнення та реалізацію задуманого.

Таким чином, порівняльно-зіставний аналіз концепцій вітчизняних та зарубіжних дослідників щодо проблеми особистісної самореалізації дозволяє охарактеризувати поняття «самореалізація особистості». Взявши за основу визначення цього поняття у дослідженні Л. Левченко, вважаємо необхідним поділити сутнісні сили людини на потенційні та спонукально-мотиваційні [5, с. 34].

Отже, вважаємо, що самореалізацію особистості можна розглядати як свідомий процес найбільш повного розкриття і зростання потенційних та спонукально-мотиваційних сутнісних сил людини, як процес самоствердження власного «Я», який передбачає самоактуалізацію, самопізнання, самоосвіту і самовиховання.

Юлія Ненько

Викладач кафедри іноземних мов

Академії пожежної безпеки

Ім. Героїв Чорнобиля, М. Черкаси

Pages: 1 2