З погляду художнього методу науковість, об’єктивність і безпристрасність Флобера також досить суперечливі. З одного боку, вони начебто характеризують великий реалістичний стиль. Адже й Бальзак, наприклад, називав себе доктором соціальних наук. Коли енгельс писав Минне Каутской, що автор не повинен бути закоханий у свого героя й що «.. .тенденція повинна сама по собі випливати з обстановки й дії, її не слід особливо підкреслювати» ‘, те він тим самим ставив їй у приклад великих реалістів минулого. Флобер начебто затверджує той же саме: «художник у своєму утворі, подібно богові у всесвіті, повинен бути невидимим і всемогутнім». Із цих позицій Флобер дуже правильно критикує нав’язливу тенденційність «Хатини дядька Тома» Бичер-Стоу: «От чому я вважаю «Дядька Тома» книгою обмеженої, - пише він, - вона написана з погляду моральної й релігійної, а її випливало писати з погляду людяності. Щоб зворушитися долею раба, якого мучать, мені зовсім не потрібно, щоб він був чималою людиною, добрим батьком і гарним чоловіком, щоб він розспівував псалми, читав Євангеліє й прощав своїм катам, що надає всьому височина, винятковість і робить річ специфічної й фальшивої

Хіба потрібні якісь міркування із приводу рабства? Покажіть його - от і все… подивися, хіба в «Венеціанському купці» виступають проти хабарництва?»

Однак об’єктивність «Венеціанського купця» або науковість Бальзака - зовсім не те, що науковість і об’єктивність у розумінні Флобера. По-перше, Бальзак набагато ясній бачить різницю між природними й соціальними науками, чим Флобер і тим більше наступні письменники (наприклад, Золя). «…Опис соціальних видів. .. повинне бути у два рази більше великим у порівнянні з описом тваринних видів…» - говорив Бальзак, пояснюючи це тим, що «звички кожного з них, принаймні, на наш погляд, однакові за всіх часів, а тим часом звичаї, одяг, мовлення, житло князя, банкіра, артиста, буржуа, священика, бідняка зовсім різні й міняються на кожному щаблі цивілізації» ‘.

По-друге, науково-описовий метод Флобера випливає з того, що він, на відміну від колишніх письменників, починає підходити до життю з боку, не приймаючи в ній практичної участі. Тому він дає не досвід своїх переживань, а лише результат стороннього спостереження буржуазної дійсності, настільки непривабливої в очах письменника, що він не почуває ні найменшого бажання втрутитися в гущавину життя. Під купою добутих з наукових книг мертвих фактів і деталей, як під попелом, ледве тепліють людські почуття. І так зрозуміло стає сумний вигук Флобера: «Я готовий віддати полстопи заміток, написаних мною за п’ять місяців, і всі 98 прочитаних мною томів за те, щоб хоч на три секунди випробувати «справжнє» хвилювання й співчуття до страстей моїх героїв».

1848 рік привів до позиції безпристрасності не тільки Флобера, але й Бодлера й парнасцев. До поразки революції 1848 року вони далеко не були безпристрасні. Теофиль Готьє брав участь у бурхливих маніфестаціях романтичної школи й епатировал буржуа своїм червоним жилетом. Леконт де Л иль був жагучим публіцистом, проповідував фурьеризм у політичних статтях і брошурах. Тільки крах революційності буржуазної демократії привів їх до безпристрасності. Це ще більше підкреслює закономірність еволюції Флобера

У сполучнику з парнасцами Флобер веде боротьбу на два фронти в сучасній йому літературі: з апологетами буржуазної цивілізації начебто представників школи «здорового глузду» Ожье й Понсара й з людьми, що бажають реформувати цю дійсність, начебто Беранже, Барб’є й ін. Не приемля буржуазної дійсності, але й не вірячи в можливість її змінити, Флобер уважає достатнім лише констатувати факти

Таким чином, науковість і безпристрасність Флобера - прямий наслідок його концепції життя. Хвилюватися через описувані їм людишек Флобер уважає зайвим подвійно. По-перше, життя сама по собі настільки погана, що не вимагає ніяких емоційних коментарів, досить просто показати її, щоб розкрилася вся її непривабливість. З іншого боку, ніякі перспективи поліпшення людства в майбутньому не відкриваються. Миру нічим не допоможеш, і письменник тільки ставить себе в смішне положення, якщо починає гарячитися через те, що не можна змінити: адже смішно ж гніватися па земна куля за те, що він нескінченно крутится по однієї й тій же орбіті. Так опановує Флобером «жалість, покійна й байдужна». Безпристрасний він тому, що безнадійно дивиться й па сьогоднішній день людського суспільства, і на нього майбутнє