Ми відповідаємо за ті, кого приручили Антуан де Сент-Екзюпері Вирослий у бідній сім’ї, що добре знав, що таке вбогість, Леонід Андрєєв, ставши письменником, присвятить свою творчість цій серйозній проблемі. Але не тільки людям погано, бідують у цьому світі й тварини. Оповідання письменника “Кусака” саме про це. Виросла на вулиці, що ніколи не мала ні свого кута, ні клички, ні досить їжі, собака живе в постійному страху: кожної може вдарити, жбурнути каменем, гнати е презирством. Поступово Кусака пристосовується до цих важких випробувань. Собака стає недовірливої й озлобленої

У людях вона бачить своїх ворогів, завжди готових напасти. Віддалившись від них, вона виявляється в дачному селищі - пустельному й безпечному взимку. Але холод не може тривати вічно, і із приходом тепла й лета з’являються хазяї дачі

Кусака по досвіду знає, що люди - це зло, якого треба уникати, а при необхідності й відповідати на нього, тому вона в перший момент накидається на Лелю. Потім починає відбуватися незвичне: люди, виявляється, уміють не тільки шпурляти камені, але й пестити, піклуватися про собаку й годувати її. Поступово ламається бар’єр, споруджений Кусакой між нею й людьми. Доброта її нових хазяїв робить собаку беззбройної перед ними, “вона знала, що, якщо тепер хто-небудь ударить її, вона вже не в силах буде впитися в тіло кривдника Усі права захищені й охороняються законом &copy 2001-2005 олсоч.

ру своїми гострими зубами: у неї відняли її непримиренну злість…” Але, на жаль, все гарне швидко закінчується. Із приходом осінніх холодів хазяї покинули дачу й непрошену гостю Кусаку.

Цей від’їзд буквально вбив собаку. Тепер її самітність набагато страшнее, вона довідалася іншу, щасливу долю, коли в неї були щирі друзі, будинок, їжа,- а тепер Кусака знову повинна повернутися до жорстокої реальності: самітності, голоду, побоям… Усе вертається в її житті, тільки тепер вона не готова до цих нових випробувань

Страшним виттям Кусака виражає своє горе. “Собака вив рівно, наполегливо й безнадійно спокійно. І тому, хто чув це виття, здавалося, що це стогне й рветься до світла сама безпросвітно-темна ніч…” Оповідання Леоніда Андрєєва потрясло мене, з’явився сьогоденням одкровенням

Так, тварини страждають, мучаються від своєї брошенности й непотрібності. Я ніколи не кривджу бездомних кішок і собак, але після цього оповідання мені хочеться допомогти їм, але як? Їх так багато! Я жахаюся безсердечності людей, здатних викинути свого вихованця

Честнее не заводити собі тварини зовсім, якщо потім його виженеш. Люди повинні про це пам’ятати. Чудовий французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері писав, що “ми відповідаємо за ті, кого приручили”.