Максим Горький приходить у літературу жагучим романтиком, що кличе до високих і сильних страстей. Віддавши данину романтизму, він прийде до правди життя, але його романтичні герої залишаться з ним назавжди.

Читаючи «Пісню про Сокола», мимоволі стаєш на сторону те одного, те іншого героя

Сокіл, безумовно, викликає симпатію своєю самовідданістю й хоробрістю, неприборканою волею до перемоги: «Я славно пожив!.. Я знаю щастя!.. Я хоробро бився!.. Я бачив небо… ПРО, щастя битви!»

Уж теж, здається, говорить здорові речі: «Нехай ті, хто землю любити не можуть, живуть обманом. Я знаю правду. І їхнім закликам я не повірю. Землі створіння - землею живу я». Але з яким самовпевненим достатком і вірою у власну непогрішність це все говориться! Тільки «міщани духу» ні в чому не сумніваються, завжди впевнені у своїй непогрішності й нехтують «слабаків, що сумніваються,».

Мені ж разом з автором хочеться оспівати хвалу «шаленості» хороброго Сокола, що віддав свою коротку, але яр кую життя боротьбі за світле майбутнє, за торжество справедливості. «Пускай ти вмер!.. Але в пісні сміливих і сильних духом завжди ти будеш живим прикладом, закликом гордим до волі, до світла! Шаленості хоробрих поїсти ми пісню!..»

На мить здається, що в суперечці переміг Уж. Сокіл загинув, і суперечити Ужу комусь, але автор запрошує всіх читачів взяти участь у цій принциповій суперечці. На чиїй стороні істина? Кожний час знаходить своїх героїв, свої аргументи. І якщо зараз час Вужів, я впевнений, що час Соколов ще спереду, воно неодмінно наступить. Життя не може зупинитися, вона нескінченно рухається вперед. Як немає й незаперечних абсолютних істин - це затверджує А.М.Горький

Максим Горький приходить у літературу жагучим романтиком, що кличе в невідомі далечіні, до незвичайних і вільних героїв, до високих і сильних страстей. Віддавши данину романтизму, він прийде до правди Життя, але його романтичні герої залишаться з ним назавжди.

Читаючи «Пісню про Сокола», мимоволі стаєш на сторону те одного, те іншого героя

Сокіл, безумовно, викликає симпатію своєю самовідданістю й хоробрістю, неприборканою волею до перемоги: «Я славно пожив!.. Я знаю щастя!.. Я хоробро бився!.. Я бачив небо… ПРО, щастя битви!»

Уж теж, здається, говорить здорові речі: «Нехай ті, хто землю любити не можуть, живуть обманом, Я знаю правду. І їхнім закликам я не повірю. Землі створіння - землею живу я». Але з яким самовпевненим достатком і вірою у власну непогрішність це все говориться! Тільки «міщани духу» ні в чому не сумніваються, завжди впевнені у своїй непогрішності й нехтують «слабаків, що сумніваються,».

Мені ж разом з автором хочеться оспівати хвалу «шаленості» хороброго Сокола, що віддав свою коротку, але яскраве життя боротьбі за світле майбутнє, за торжество справедливості. «Пускай ти вмер!.. Але в пісні сміливих і сильних духом завжди ти будеш живим прикладом, закликом гордим до волі, до світла! Шаленості хоробрих поїсти ми пісню!..»

На мить здається, що в суперечці переміг Уж. Сокіл загинув, і суперечити Ужу комусь, але автор запрошує всіх читачів взяти участь у цій принциповій суперечці. На чиїй стороні істина? Кожний час знаходить своїх героїв, свої аргументи. І якщо зараз час Вужів, я впевнений, що час Соколов ще спереду, воно неодмінно наступить. Життя не може зупинитися, вона нескінченно рухається вперед. Як немає й незаперечних абсолютних істин - це затверджує А. М. Горький