Поема М. Ю. Лермонтова «Пісня про купця Калашникова» перейнята духом протесту. Звертання до минулого було обумовлено невдоволенням поета навколишньою дійсністю, пошуками в минулих століттях людей із сильним характером і міцною волею. В «Пісні…» розповідається про улюбленого опричника Івана Грозного, що полюбив Алену Дмитревну - дружину відважного купця Степана Парамоновича Калашникова, і своїми домаганнями кинув тінь на чесне ім’я жінки й неї сім’ї

У цьому добутку автор зштовхнув дві сили - народну правду й самодержавне свавілля, честь і безчестя. Народна правда втілилася в образі простої людини - купця Калашникова. Це російський національний характер - цільний, героїчний. Це людина правди, достоїнства й честі. Вірний чоловік і добрий батько, що охороняє святість народних звичаїв, Степан Парамонович - чудово відтворений образ людини XVI століття. Відповідно до традицій старовини, він строгий зі своєю дружиною. Дружина його, Алена Дмитревна, покірна волі чоловіка, повна любові до нього, вона бачить у ньому свого захисника й вірного друга. У дусі старовини й двобій із кривдником. Для Калашникова боротьба за честь чоловіка й зганьбленої дружини - одночасно боротьба й за правду взагалі. Скромний купець відстоює людське достоїнство, право простої людини не підкорятися домаганням знатного опричника й царського улюбленця. Степан Парамонович просить своїх братів вийти на двобій з опричником, якщо сам він загине вбою.

• Знеславив сім’ю нашу чесну
• Злий опричник царський Кирибеевич;
• А такої образи не стерпеть душі
• Так не винести серцю молодецькому

«На Річці-москв-ріці при самому царі» збирається він «вийти на опричника», у кулачному бої «на смерть битися, до останніх сил… за святу правду-матінку». Рано ранком зібралися «відважні бійці московські» на березі Річки-москв-ріки на кулачний бій, «розгулятися для свята, потішитися».

Цар приїхав із дружиною, з боярами й опричниками, «оцепили місце у двадцять п’ять сажень, для охотницкого бою, одиночного». І відбувся бій між молодим царським опричником і «відважним купцем Калашниковим», у якому купець перемагає безчесного ворога. Відстоюючи правду, честь і «закон Господній», Степан убив Кирибеевича й із зухвалою сміливістю заявив цареві:

• Я вбив його вільної волею,
• А за що, про що - не скажу тобі,
• Скажу тільки Богу єдиному
• Щиросердечна велич, щира людяність
• чуються в прощальних словах Степана Парамоновича:
• Поклонитеся від мене Алене Дмитревне, Замовте їй менше засмучуватися, Про мене моїм детушкам не казати

Інакше зображений опричник Кирибеевич. Автор не приховує, що в нього є деякі позитивні якості. Це відважний боєць, відданий паную, людина сильних страстей, здатний на сильну любов. Але при цьому він - самовпевнений і чванливий «буйний молодець», самозакоханий, звиклий потурати своїм слабостям. Кирибеевич розповів цареві про своє почуття, але при цьому приховав, що Алена Дмитревна «у церкві божией перевінчана» з молодим купцем

Степун Калашников - цільна особистість, людина, здатний відстоювати свої принципи. Він би міг поступитися цареві й уникнути смерті, але для нього честь сім’ї дорожче. Стерпеть ганьба він не може, тому й умирає, але при цьому залишається переможцем. Калашников керується народними поданнями про честь, закон і звичай, якими не поступається навіть перед особою смерті. У цьому й укладене його народний початок. І народ пам’ятає й величає відважного героя, співчуває йому, його «безіменна могилка» нікого не залишає байдужим