Ми живемо в складний і бурхливий період історії нашої держави. Зрештою, багатостраждальна Україна здобула незалежність. На зміну класовим ідеалам з їхньою вічною ворожнечею між різними шарами суспільства повинні прийти загальнолюдські цінності, ідеали добра й справедливості. Ці ідеали повинна нести теперішня поезія. Загальнолюдські цінності завжди відстоювала у своїх віршах Ліна Костенко. Головну особливість творчості поетеси можна визначити, скориставшись її словами з вірша «Готичні ялиці» зі збірника «Над берегами вічної ріки»: «У глибинах гармонії болять диссонанси».
Ліна Костенко гостро прагне до гармонії - у світі, у соціальному середовищі, у людських взаєминах - і так само гостро відчуває й диссонанси. До диссонансам життя поетеса дуже чутлива. Досить зіркий у неї погляд, досить твереза свідомість, щоб бачити тільки гармонію в житті людства. Вона сприймає негаразди в людському житті болісно, і обійти, зобразити, що не зауважує їх, ніяк не може. Тому що це значить сфальшувати, зрадити себе й своє слово, адже …поет природний, як природа. Від фальші в нього слово занедужає. Така безкомпромісність поетеси не сприяла легкого життя. В одному з добутків Л. Костенко говорить про сон, що приснився ліричній героїні. Вона побачила дивовижний базар, де продавалися різні Долі: «Одні минулого царівен не гірше, а другі - як бідні Мільйони. Хто купував собі Долю за гроші, А хто - і за мільйони». Увага ліричної героїні залучила незвична доля: «Поезія - рідна сестра моя. Правда людська - наша мати». Ліна Костенко не шукала іншої долі, відповівши тим, хто критикував її поезію:
- «Я вибрала долю собі сама. І що із мною не відбудеться - у мене ніяких претензій немає до Долі - моїй обраниці».
Не жалує поетеса себе, не жалує й читача. У творчості Ліни Костенко є тема вірності собі. Вірність собі - це й вірність своїм переконанням, і вірність своїм друзям і улюбленим, і вірність вітчизні. Всі ці поняття коштують в одному ряді. І недарма в романі «Маруся Чурай» тема зради - головна тема добутку, що одночасно виникає в особистісному й у суспільному планах. Зрадити свою землю, своїх співвітчизників (зіставлення Байди й запроданця Яреми Вишневецкого) і зрадити людини (Маруся Чурай - Григорій Бобренко) - однаково важкий моральний злочин. І корінь у них тотже самий: «Що ж це виходить? Зрадити в житті держава - злочин, а людини - можна?!». Тему вірності собі поетеса розвиває в багатьох добутках. Тут і вірш «Шукайте цензора в собі», і невелика поема «Циганська муза» - про поетесу, що знайшла в собі сили здійснити своє покликання. Знайти своє «я», на шляху до цього перебороти всі перешкоди й труднощі, затвердитися в житті як сильна особистість і відчути себе людиною, гідною цього звання, - от провідна ідея багатьох добутків Ліни Костенко. Варто згадати ще й такі добутки поетеси, як «Древлянский триптих» і «Князь Василько» із циклу «Ікси історії», де автор розповідає про трагічні наслідки людської жорстокості
Мовлення в них іде про часи історичних, але кожний з нас, читаючи їх, подумки звертається до соціальних і моральних проблем сучасного життя. Ліна Костенко як поет, як художник не приемлет позицію байдужості до зла й неправди, з якими людині доводиться зіштовхуватися в повсякденному житті. «Життя йде й усе без коректур», - говорить поетеса. Те, що людина зробила, виправити дуже важко, а іноді неможливо. Головний образ цієї поеми - час. Воно летить, не стримуючи галопу, воно єдине, хто не стомлюється, час вічне. Ми живі, нам необхідно поспішати, щоб остаточно не нашкодити планеті. Головною художньою особливістю поеми «Життя йде й усе без коректур» є незвично короткі, раптові, начебто стріляючі порівняння (пройдемо, як тіні; прозріння, як ліки). Головний змістовний акцент доводиться на ці порівняння. Завдяки їм рядка здобувають афористичности. Життя швидкоплинне, але людські цінності залишаються: «Любите звіра й травинку, И сонце завтрашнього дня, Вечірній у попелі вугіллячко, Шляхетну інохідь коня». Поетеса майстерно поєднує вічні символи й прояви сучасної цивілізації, що не повинна відкидати людяність, духовність. Поезія Ліни Костенко допомагає людині знайти себе в складному сьогоденні, виконати своє призначення, у будь-яких ситуаціях не втрачати власного достоїнства
Ліна Костенко «Життя йде й усе без коректур»
- Життя йде й усе без коректур
- И час летить, не знижуючи галопу
- Давно немає маркізи Помпадур,
- И ми живемо вже після потопу
- Не знаю я, що буде після нас,
- У яке природа одягнеться одіяння
- Єдиний, хто не стомлюється,- час
- А ми живі, нам необхідно поспішати
- Зробити щось, залишити після себе, а ми, нічого,
- Пройдемо, як тіні, щоб тільки неба ока блакитні
- Цю землю завжди бачили вцветении.
- Щоб ці ліси не вимерли, як тур, щоб ці слова не вичерпали як руди
- Життя йде й усе без коректур, і як напишеш, так уже й буде
- Але не бійся слабкого рядка
- Прозрінь не бійся, тому що вони як ліки
- Не бійся правди, хоча вона гірка, не бійся сумів, хоча вони як ріки
- Людині бійся душу обдурити, тому що в цьому помилишся - це вже навіки.