Москва - святиня Росії, її серце. Не зрячи загарбники всіх часів і народів, будь те татари, французи або німці, щоб зупинити життя Росії, прагнули зупинити її серце, тобто захопити Москву. “Серце” і “доля” - це слова, які ми вимовляємо, коли хочемо сказати про щось важливому для нас. Для автора роману “Євгеній Онєгін”, для Олександра Сергійовича Пушкіна саме в серце Росії, у Москві трапилося два судьбоносних моменти його життя: розпорядження пануючи про закінчення пушкінського посилання, що відбулося під час коронації пануючи Миколи Першого на яку поет був терміново доставлений в 1826 році, і - одруження поета, початок його нового життя

Показуючи героїв свого роману на тлі Петербурга й російського села, Пушкін, створюючи як би енциклопедію росіянці,1кизни, не міг не привести свою героїню в Москву, і в цьому простежується закономірність. Пушкіна, звичайно, не міг минути таку дорогоцінну значимість для всього російського життя, як Москва

Отже, горда Москва не схилилася перед ворогом, не пішла на уклін, але відповіла пожежею. Описуючи в’їзд героїні роману Тетяни Ларіній у Москву, Пушкіна перераховує визначні московські місця, у тому числі й Петровский замок, у якому ховався Наполеон від пожежі. Пушкіна з патріотизмом і гордістю відзначив:

Але не пішла Москва моя
До нього з винної головою.

У людини, що читає ці рядки, мимоволі з гордістю б’ється серце за силу й велич Москви. Пушкіна докладно описав в’їзд Ларіних у Москву. Подъезжающему до Москви в пушкінську епоху насамперед впадали в око численні церковні глави, що надавали місту неповторний вигляд. На початку 1820-х років у Москві налічувалося біля двохсот сімдесятьох церков, а також більше двох десятків монастирів. Пушкіна описує це словами:

Але от уже близько. Перед ними
Уже білокамінної Москви,
Як жар, хрестами золотими
Горять стародавні глави.

Далі Пушкін описує, як візок Тетяни їде по Тверской. Ларіни в’їжджали через Тверскую заставу, що перебувала в районі нинішнього Білоруського вокзалу

Миготять повз будку, баби,
Хлопчиська, крамниці, ліхтарі,
Палаци, сади, монастирі,
Бухарці, сани, городи,
Купці, лачужки, мужики,
Бульвари, вежі, козаки,
Аптеки, магазини моди,
Балкони, леви на воротах
І зграї галок на хрестах.

Тверская вулиця описана Пушкіним з надзвичайним талантом і точністю, а також настільки жваво, як ніким з його сучасників вона описана не була.
Московські адреси позначалися по церковних приходах. Ларіни зупинилися в приході церкви Святого Харитония. Це місце Москви було знайомо Пушкіну по дитячих спогадах, адже там він якийсь час жив у Великому Харитоньевском провулку. Довга й детальна подорож Ларіних через Москву становить один із самих великих описів в “Євгенію Онєгіні”, йому присвячені чотири строфи. Пушкіна збільшив їхній рахунок до п’яти, додавши порожній номер, створивши цим враження, що стомлююча прогулянка тривала ще довше. Воно різко відрізняється від коротких, як би ескізних, петербурзьких замальовок.

Пушкіним описане московське життя Тетяни: ранком її будить “ранній дзенькіт дзвонів”, але, сівши у вікна, вона бачить не свою звичну сільську далечінь, а московський пейзаж:

Перед нею незнайомий двір,
Стайня, кухня й забір.

Тетяну привезли в Москву на ярмарок наречених, тобто в Шляхетні збори, де збиралося кілька тисяч чоловік, де відбувалися бали, зустрічі молодих людей, де влаштовувалися їхні долі. Доля самого Пушкіна теж улаштувалася в Москві. Ці Шляхетні збори розташовувалися на Великий Дмитровке. Там Тетяна зустріла свого майбутнього чоловіка, генерала 1812 року. Доля її зважилася. Вона вийшла заміж. Підбиваючи підсумок сказаному, можна відзначити, що Пушкін описав Москву з великою природністю й жвавістю, до чого його подвигло почуття щирої любові, симпатії й теплоти, які він випробовував до Москви як до міста. Він знайшов слова докладного опису того, як вона виглядає. Ці описи дуже детальні

Але все-таки, говорячи про Москву, Пушкін показав її як горду й мужню святиню, в описі сцени очікування Наполеоном здачі Москви в Петровском замку Пушкін випробовує гордість за неї, і, читаючи Пушкіна, ми також випробовуємо це почуття:

Дарма чекав Наполеон,
Останнім щастям упоєний,
Москви уклінної
Із ключами старого Кремля:
Ні, не пішла Москва моя
До нього з винної головою.
Не свято, не прийомний дарунок,
Вона готовила пожежу…

У романі “Євгеній Онєгін” Пушкін створив поетичний пам’ятник Москві, вона ж з любов’ю й подякою піднесла йому $виття дарунок - пам’ятник великому поетові.
Пушкіна писав роман “Євгеній Онєгін” більше дев’яти років свого короткого і яскравого життя. Це був величезний період у житті великого російського поета. Із захопленого юнака він перетворився в мудру людину й потужного художника. Працюючи над романом, він пережив і південне посилання, і два роки вигнання в Михайлівськім, жив те в Москві, то в Петербурзі, довго доглядав, переборював труднощі й, нарешті, женився на красивейшей жінці - Наталі Гончаровой.

Калейдоскоп особистих подій відбитий і у творі Пушкіна. Його герої теж проживають свої життя на сторінках роману, взрослеют, втрачають дитячу наївність і натикаються на суворі шипи реальності. Написання роману збіглося з основними віхами життя Пушкіна, він взрослел і мужнів, розвивався разом зі своїми героями - Євгенієм і Тетяною. Саме ці дві фігури, крім самого автора, займають протягом роману читацька увага й викликають інтерес

Тетяну можна сміло вважати улюбленою героїнею поета. Саме її образ наповнює весь роман непередаваним ароматом відчутної жіночності. Якби не Тетяна, ми б не почули ні неквапливого мовлення її няньки, ні “Пісні дівчин”, що Пушкін увело для того, щоб її лукавство, бешкетництво й веселощі оттенили й підкреслили зніяковілість і сум’яття самої Тетяни

На всю сільську природу, на російську весну, росіянку осінь і росіянку зиму Пушкін дивиться широко відкритими очами Тетяни. Завдяки Тетяні любовно й тремтливо відтворені водохресні гадання, народні прикмети, коли “манірний кіт” накликає муркотанням гостей у будинок, а побачивши падаючої зірки потрібно неодмінно загадати бажання, а також і поезія росіян святок

Образ Тетяни настільки багатогранний, що Пушкін максимально наповнив його яскравими фарбами й колірними відтінками. Крім того, їй же доручена важлива місія. Саме Тетяна повинна розгадати, що в остаточному підсумку являє собою Онєгін. Правда, вона не може бути безсторонньої. Вона його любить. Але як ні дбайлива вона стосовно коханої людини, правдивість її душі робить безсторонній для Онєгіна висновок:

Дивак сумний і небезпечний,
Созданье пекла иль небес,
Цей ангел, цей гордовитий біс,
Що ж він? Ужели подражанье,
Незначна примара, иль ще
Москвич у Гарольдовом плащі,
Чужих примх истолкованье,
Слів модних повний лексикон?..
Уже не чи пародія він?

Це досить різке зауваження дозволяє зробити наступний істотний висновок. Тетяна виросла духовно, це вже не замкнута у своєму досить обмеженому світі дівчина-підліток, перед нами цільна особистість. Особистість що сформувалася, здатна до аналізу й узагальнень

Але це дорослішання неправильно витлумачене оточенням “Як бути? Тетяна не дитя…” - і справа хилиться до рішення можливо швидше “прибудувати” старшу дочку, видати її заміж будь-якими зусиллями. Що ж героїня? Які дії вона почне? На диво читача, Тетяна безвольно підкоряється. Навколишнє середовище виявилося сильніше, забобони узяли гору над поривами душі

Тетяну Ларіну везуть у Москву, “на ярмонку наречених”, з єдиною метою - знайти підходящого чоловіка. Прощання із селом - тяжке й великотрудне. Серце стискується перед від’їздом, з тугою вона говорить:
Простите, мирні долини,
І ви, знайомих гір вершини,
І ви, знайомі лісу;
Прости, небесна врода,
Прости, весела воля
Міняю милий, тихе світло
На шум блискучих суєт…
^Люті ж і ти, моя воля!
Куди, навіщо стремлюся я?
Що мені обіцяє доля моя?

Дурні передчуття не обдурили Тетяну. Своє знання подальшої сумної її долі Пушкін передає читачеві характером опису московського світла, куди її привезли

Pages: 1 2

Збережи - » Твір на матеріалі сьомої глави роману «Євгеній Онєгін» . З'явився готовий твір.