Поема Ахматової - складний, багатомірний добуток із широко розгалуженим змістом, що залежить від безлічі асоціативних зв’язків. У композиційній побудові беруть участь ряди епіграфів вступу, присвяти, передмови й післямови, уривок з листа, значимі датування, прозаїчні заставки до частин і глав, що нагадують театральні ремарки, і, нарешті, примітки, які набагато тісніше пов’язані з іншим текстом, чим примітки до “Онєгіна”. Принцип монтажности виступає в поемі ще заметней.

Зовсім у дусі Пушкіна Ганна Ахматова пояснює деякі реалії. Всі ці “Dandy, франт”, “Капелюх a la Bolivar”, ці ресторани, “Rout, вечірні збори без танців, властиво значить “юрба”" (примітки 2, 3, 4, 37, 44) впливають на читача пушкінського роману стилістичним фарбуванням і навіть складаються в якусь подобу значеннєвої лінії, тематичного мотиву. Те ж в Ахматової: “Лизиска - псевдонім імператриці Мессалини в римських кублах”, “Доліна Иосафата - передбачуване місце Страшного суду”, “Баута - венеціанська напівмаска” (примітки 3, 4, 11) (17)*, - все це надає під видом коротких пояснень додаткові риси змісту. Або в іншій версії тексту: “Мальтійська капела - побудована по проекті Кваренги (з 1798 р. по 1800 р.) у внутрішньому дворі Воронцовского палацу, у якому потім містився пажеський корпус” (18)*.

Пояснення ускладнюються, з’являється літературне тло, що грає настільки важливу роль як в “Онєгіні”, так і в “Поемі без героя”. Наприклад: “”Столітня чародійка” - романтична поема начебто “Беппо” Байрона” (примітка 6) (19)*. Жагучі й напружені рядки, присвячені цій чародійці, дозволяються жартівливою інтонацією, що викликає по-пушкински іронічна примітка:

• Я пила її в краплі кожної
• И, бесовскою черною спрагою
• Одержима, не знала, як
• Мені обробитися з біснуватої:
• Я загрожувала їй Зоряною Палатою
• И гнала на рідне горище…
• (С. 435)

«Горище - це місце, де, по поданню читачів, народжуються всі поетичні добутки». В Ахматової, як і в Пушкіна, виникають часом посилання на власні вірші. Так, із приводу рядка “До Аи я більше не здатний” Пушкін цитує своє послання до брата:

• У лета червоні мої
• Поетичний Аи
• Подобався мені піною шумної,
• Цією подобою любові
• Або юності божевільної й проч.
• (VI, 194)
• У тексті Ахматової читаємо:
• У кришталі потонуло полум’я,
• “И вино, як отрута, палить”.
• (С. 418)
• У Примітці вказується джерело останнього рядка:
• Отчого мої пальці немов у крові
• И вино, як отрута, палить?
• (Новорічна балада. С. 440)

У деяких примітках виникає пряма переклик з “Онєгіним”. Як відомо, у Пушкіна в “Онєгіні” є так звані “пропущені строфи”, покликані спонукувати читача до співтворчості, напружуючи його уяву. Як і Пушкін, Ахматова позначає деякі строфи римською цифрою й рядами крапок, а в примітці пише: “Пропущені строфи - наслідування Пушкіну. Див. в “Євгенії Онєгіні”: “Смиренно зізнаюся також, що в Дон Жуане є дві випущені строфи”, - писав Пушкін (примітка 10) ” (с. 440).

У віршованому тексті Ахматової є місце, де вона пише про похорони Шеллі, і до віршів:

• И всі жайворонки всього миру
• Розривають безодню ефіру
• (С. 436)

ставиться примітка 12: “”Жайворонки” див. знаменитий вірш Шеллі To the Skulark “До жайворонка”" (с. 440), і приводиться шматочок тексту. Все це досить нагадує пушкінське відсилання до “Рибалок” Гнєдича. До рядка “Ясно все: не до мене, так до кого ж” ставиться іронічний коментар: “Три “до” виражають замішання автора” (с. 440). Часом і Пушкін і Ахматова акцентують у примітках різні можливості розгортання тексту (до речі, “Поема без героя” взагалі не існує в остаточній версії, у принципі, їх можна вибирати). Іноді примітки Ахматової підкреслюють умовність поетичного тексту або сиюминутность його виникнення (і те й інше - типове пушкінські риси).

Подібні приклади легко помножити. Але навіть і в цих випадних зіставленнях досить виразно проступає структурна й эстетическая функція авторських приміток до “Євгенія Онєгіну”. На тлі попередніх, супутніх і наступних літературних явищ, по контрасту або подібності, вимальовується, що примітка - важливий складовий зв’язок у композиційній “мозаїці” великої лисичанської форми поряд з такою же роллю передмов, епіграфів, присвят, вставок, “пропусків” тексту й т.п., і, нарешті, примітки як жанрова риса віршованого роману частково входять у більше широкий структурний принцип жанру - зіткнення вірша й прози.