Доброта - більша або менша, а те й мізерна, але доброта. Щирість - може, і ледь цинічна, коли мова йде, про хабарі, але відверта. Отже, всі герої втілюють у собі найвищі прояви народної моралі. Хоча в образі головної героїні, безперечно, ярчайшее прояв внутрішньої краси людини

Наталка - чесна, скромна полтавська дівчина. Вона щиро полюбила Петра й чекає його, хоча як важко їй доводиться в житті. Вона здатна, роботяща. Але найкраще про її щиросердечну красу можна сказати словами виборного: «Золото - не дівка!.. Крім того, що гарна, розумна, моторна й до всякої справи дотепна - у неї добре серце, як вона поважає матір свою; поважає всіх старших себе; яка трудяга, яка рукодільниця…». Розум і кмітливість Наталки найбільше виявляються в її розмові з возним. Які точні й дотепні відповіді дає вона, проста селянська дівчина, цьому освіченому хвалькуватому чиновникові: «знайся кінь із конем, а віл з волом», «шукайте Собі, панові, у городі панночки…».

А як Наталка любить свою матір, що для неї найбільш дорога й найкраща у світі! Вона погоджується на всі, щоб заспокоїти стару неньку, щоб не бачити її сліз, Хоча при цьому сама страждає. Проте, коли вирішується її доля, Наталка діє сміло й рішуче. В образеи головної героїні Котляревский втілив народний ідеал української жінки, її моральної краси. Проходять року, але в істоті своєму цей ідеал залишилася без змін, тому що духовне багатство, чистота й чесність, працьовитість і сердечність із часом не старіють, тому що є загальнолюдськими й вічними. Першими в ряді жіночих образів трудівниць створених в українській літературі, був образ Терпелихи - бідної жінки із мріями про кращу долю, добробут, зі стійкими принципами народної моралі. Своєрідним характером наділений Петро. Він надзвичайно чуйн і вразливий, але не здатний боротися за своє щастя, оскільки боїться, що нанесе улюбленої ще більших неприємностей. Це людина покірний і вихований на кращих принципах християнської моралі

Неординарним персонажем є й Микола. Ненав’язливо, але наполегливо він допомагає закоханим вибороти своє щастя, жартами піднімає їхній дух і настрій. Він уміє хвалити людей за добру справу, установити згоду між вороже настроєними людьми: «От таке-те наші полтавци! Коли справа піде, щоб добро зробити, то один перед другим хапаються». У вуста героя Котляревский вкладає власні роздуми про національний народний характер

Навіть у негативному образі возного авторові вдалося показати риси позитивні. Людина, що здатна на любов, уже людина. Людина, що міг бути щасливим, але з жалю, і співчуття, не пішов до мети по головах, справді людин. Якщо возний, прагне виправдати свої вчинки, говорить про їх - це означає, що його мучить совість, отже, ще живаючи совість

Суперечливою й неоднозначною особистістю є також виборний. Він добродушний, не позбавлений гумору, спостережливий дотепний, гострий на слово. Але при цьому Макогоненко - «хитрий, як лисиця, і на всі сторони мотається…» - недальновидн і малоосвічений, може бути й жорстоким, тому що вже спробував влади. Але десь у глибині душі він ще має совість, тому, побачивши, що заварилося з його допомогою, він починає рятувати положення, уміє зм’якшити біль, утішає возного. Образ возного типовий. У ньому драматург зібрав і талановито узагальнив самі корінні риси сільської верхівки

И. П. Котляревский правдиво і реалістично відтворив картини народного життя, сміло вивів на сцену простих звичайних людей, показавши їхню моральну красу. Тому п’єса «Наталка Полтавка» «упевнено переступає рубежі століть є перлиною української й світової літератури