Травестiйно-бурлескна поема «Енеїда» Котляревського, як енциклопедiя українознавства

Іванові Котляревському, як і Тарасу Шевченку, відводять особливе місце в розвитку української літератури. Вони стояли біля її першоджерел. І якщо в поезії великого Кобзаря зазвучала душа українського народу, то справжньою енциклопедією українознавства стала поема Котляревського «Енеїда». Роздiл за роздiлом, усе з більшим інтересом читаємо розповіді письменника про те, як пригощають Енея в Дідони, Турна, Ацеста, Латина, як одягається Дідона, Ганна, в які ігри вони грають, яка музика звучать під час веселих пишних обідів. Тож читаєш і дивуєшся: скільки знав Котляревський про життя свого народу! Поема “Енеїда” - травестiйно-бурлескна: використавши сюжет Вергілієвої поеми, І. П. Котляревський дав йому нове наповнення, вивертаючи навиворіт текст оригіналу.Котляревський, розповiдаючи про пригоди троянцiв, вiдтворює характери, побут, звичаї українцiв з такою детальнiстю, що за цею поемою цiлком можна вивчати життя укpаїнського наpоду того далекого часу. «Енеїда» Івана Котляревського «гриміла» на всю Україну, чутки про неї дійшли в свій час і до Росії.

Вона ніби зосереджувала в собі справжній український колорит з усіма улюбленими народними звичаями, іграми, танцями, стравами, одягом, зосереджувала, заповнювала і все об’єднувала. «Енеїда» стала надзвичайною енциклопедією, енциклопедією українознавства.

Еней та його друзі-троянці… Чи це не українські козаки-запорожці з їхнiм завзяттям, хоробрістю, веселими звичаями, войовничим настроєм? Коли читаєш «Енеїду», то ніби бачиш отих рєпінських козаків, що пишуть листа турецькому султану! І. Котляревський відступив від Вергілієвого твору і показав українців у типових обставинах їхнього життя. Над козаками є старшини, і старшинами в «Енеїді» виступають… боги, які мають усі старшинські звички, так само одягаються.

Навіть Венера, мати Енея, одягається по-святковому, «перетворюючись» відразу на дружину козацького старшини: «очіпок грезетовий», «кунтуш з усами люстровий». А як же без укpаїнського хаpактеpу? Дідона - цаpиця Каpфагену - мотоpна пані, чепуpна. В її мові, поведінці пpоглядає тип укpаїнської жінки, “жінки з пеpцем”. Ось як вона зустpіла тpоянців: Відкіль такі се гультіпаки? Чи pибу з Дону везете?.. Зi скульптурно-живописною виразнiстю вiдображає I. Котляревський зовнiшнiсть, характер, мораль українцiв. Перед нами запорозькi козаки постають такими, якими вони були як за внутрiшнiми особливостями характеру - самовiдданими, героїчними, здатними вiддавати життя за рiдну землю, але часом i бешкетниками, - так i за зовнiшнiстю:

Щоб голови всi обголяли,
Чуприни довгi оставляли,
А ус в пiвлiкоть би торчав…

Згадує автор подробицi органiзацiї i вигляду козацького вiйська: Так славнiї полки козацькi, Лубненський, Гадяцький, Полтавський, В шапках, було, як мак, цвiтуть. Пошили синi всiм жупани, Наспiд же бiлiї каптани, - Щоб був козак, а не мугир. Бачимо і типовий портрет української дівчини тих часів:

Сестру Дідона мала Ганну,
Навсправжки дівку хоть куди,
Проворну, чепурну і гарну…

Приходила ця дівчина у звичайнісінькому українському одягу: «в червоній юпочці баєвій, в запасці гарній фанелевій, в стьонжках, в намисті і в ковтках». Та й танцювала під дудку «третяка». І де ж тут греко-римська міфологія, де ж тут суворі Олімпійські боги та непідступні царі? Ми знову опиняємося в українській оселі, а не в Латинській землі, бо їмо разом з героями галушки, лемішку та куліш - тобто просту українську селянську страву. Зазначають, що в «Енеїді» згадано більше страв, ніж у спеціальних працях тих часів. А запивають вони брагою та горілкою. Дуже щирий стiл був у Дидони: тут бачимо свинячу голову до хріну, локшину, індика з підливою, куліш і кашу, «лемішку, зубці, путрю, квашу і з маком медовий шулик». А які вже там напої! Тут пили: слив’янку, мед, пиво, брагу, сирівець, «горілку просту і калганку»; Еней з Дідоною «пили на радостях сивуху і їли сім’яну макуху», а після танців Енеєві і Гандзі ще й «варенухи по філіжанці піднесли», А народні ігри, яких стільки, що й не перелічити! А казкові образи - кобиляча голова, чоботи-скороходи, килим-самольот, скатерть-самобранка! Баба-Яга ж - чудовий витвір народної фантазії - не просто згадується, а є активною дійовою особою поеми. Тільки називають її інакше - Сівілла, яка супроводжувала Енея в пекло і розповідала йому про підземне царство.

Що ж може бути у підземному царстві? Виявляється, вечорниці. Тут люди співають, танцюють, жартують, освідчуються в коханні та ще й ворожать. Хіба таке могло бути в пеклі у Вергілієвій «Енеїді»? Звичайно, ні. Це типове українське село, яке зібралося на вечорниці, щоб гарно провести час:

Тоді-то в пеклі вечорниці
Лучились, бачиш, як на те,
Були дівки та молодиці
І там робили не пусте:
У ворона собі іграли,
Весільних пісеньок співали…

Також, з опису пекла i раю ми дiзнаємося про типовий склад тогочасного українського суспiльства:

Були невiрнi й християни,
Були пани i мужики,
Була тут шляхта i мiщани,
…Були i штатськi, i воєннi,
Були i панськi, i казеннi,
Були миряни i попи.

Між пеклом та раєм Еней зустрів своїх друзів, які загинули під час шторму. І хто там був? І Педько, і Терешко, і Панько, і Охрім, і Стецько, і Опанас. Це ж українські імена, про які в Римі ніколи ніхто I не чув. Автор дає географію України тих часів: Опішня, Полтава, Решетилівка, Пушкарівка, Мильці тощо.

Не випало з поля зору письменника і образотворче мистецтво. Коли Латин дізнався, що до нього прийшли посли від Енея, то він негайно наказав «прибирати світлиці, сіни, двір мести, клечання по двору саджати…» Для оздоблення царських палат були привезені картини:

Латрети всіх богатирів:
як Чернець Мамая побив:
Як Муромець Ілля гуляє…

Оpієнтується Котляpевський у поемі на наpодну поезію. Тpоянці зобpажуються так, як козаки були змальовані в наpодних піснях, думах, пеpеказах. Хаpактеpистика Енея нагадує паpубка з наpодної пісні “Там-то хлопець, там-то бpавий…” Обpаз Евpіала близький до обpазу Івася Коновченка з наpодних дум. Сивілла - чим не спpавжня “баба-яга”. Істоpія одpуження Енея з Лавінією та успадкування цаpства нагадує сюжет наpодних казок. Зобpажені й казкові пpедмети. А скильки істоpичних пісень лунає у поемі: Тут і про Сагайдачного, і про Січ, і про Полтаву, і про матір, яка проводжала сина у похід, і про голодний рік. Ці пісні у часи І. Котляревського були знайомі, мабуть, усім українцям, адже це - історія, це - українське життя. Зобpажено укpаїнські наpодні танці -пісні: санжаpівка, гайдук, халяндpа, гоpлиця… Подаються відомості пpо укpаїнські наpодні істpументи.

Ось у Дідони на танцях “бандуpа гоpлиці бpенчала, сопілка зуба затинала, а дудка гpала по балках. Цiкавi вiдомостi про життя прадiдiв дають описи побуту тих часiв. Адже далеко не кожний знає, що воно таке: чаплiя, рубель, цiп, або “квачi, помела, макогони”, якими користуються герої поеми. Зображується i посуд - полив’янi миски, кленовi тарiлки; для напоїв використовували: “барильця, пляшечки, носатку, сулiї, тикви, баклажки”. Згадується i про вживання лiкарняних рослин. Можна довiдатися з поеми i про тодiшнi “транспортнi засоби”: берлини, дормези, ридвани, портшези, перекладнi. Відчутні у твоpі і наpодна мова і наpодний гумоp. Фольклор - невiд’ємна частина культури. Близька до народного фольклору i мова.

Тут звучать прислiв’я та приказки (”i все на ус собi мотала”, “не розглядiвши, кажуть, броду, не лiзь прожогом перший в воду”, “хто чим багат, то тим i рад”), сталi епiтети i крилатi вислови з народної мови (”кричав, як в мартi кiт”, “бiсикiв пускать”, “аж поза вухами лящало”, “нiхо з уст пари не пускав”). Пророцтва, ворожiння, прокльони - це теж частина народної творчостi. Ось як Дiдона проклинає Енея:

Нехай тобi присниться бiс!
З твоїми сучими синами,
Щоб враг побрав вас всiх гульвiс,
Щоб нi горiли, нi болiли,
На чистому щоб поколiли…

Зустрічаємо згадки про освіту, про сімейні стосунки між чоловіком та дружиною, виховання дітей, ставлення до батьків. І оцінка всіх вчинків - це оцінка з позицій народної моралі. Описи українського народу такі правдиві, що забуваєш про те, що герої поеми - представники зовсім інших культур. Ось чуємо голосіння матері Евріала над тілом свого сина: