Салтиков-Щедрін збагатив російську сатиру розмаїтістю жанрів і форм. Несподівана сміливість у виборі жанру дозволяла по-новому дивитися на мир. Щедріну легко давалися й більші, і малі жанри: пародії, казки, сатиричні оповідання, повісті й, нарешті, роман. Самим улюбленим і постійним жанром в автора був цикл, тому що він дозволяв динамічно розвивати образ, уводити побутові замальовки, викривати життя. “Історія одного міста” і являє собою своєрідний цикл глав, присвячених життєписам глуповских градоначальников. Щедрін підкреслює, що трагізм положення жителів міста Глупова обумовлений їхньою рабською покірністю й довготерпінням

Автор указував, що “Історія одного міста” не пародія на російську дійсність і історію, а антиутопія, тобто попередження нащадкам про те, як не можна жити. Салтиков-Щедрін висміює метушливу боротьбу за владу Амальки й Ираидки, маючи на увазі при цьому неясний час після смерті Петра I і боротьбу за престол Ганни Иоанновны і Єлизавети. Щедрін використовує при цьому гротеск, що доходить до абсурду: влада переміняється щодня, а народу до цього немає справи, тому що правительки влещають його спиртним

У главі “Органчик” з гіркотою Щедрін підкреслює, що правлять народом бездушні автомати типу Брудастого, що вміють говорити лише: “Розорю!” і “Не потерплю!”. Градоначальникам немає справи до нещасть народних, вони поглинені лише своїми інтересами. Це наочно показано в главах “Солом’яне місто” і “Голодне місто”: у місті пожежі, народ пухне з голоду, а начальник розважається зі стрельчихами Аленкой і Домашкой.

Мілітаристський характер зовнішньої політики Росії Щедрін відобразив у главі “Війни за освіту”. Бородавкин хотів завоювати саму Візантію, їздив по Глупову з кінця В Кінець і стріляв з гармат. В умовах самодержавної Росії неможливо було виробити конституцію, що відповідала інтересам народу, і Щедрін осміює марні спроби Сперанского, зображуючи його під прізвищем Беневоленского.__ Але піком у зображенні незначності й бездуховності градоначальников є образ Похмурий-Бурчеева, у якому багато сучасників Щедріна дізнавалися жорстокого військового міністра Олександра I Аракчеева. З гірким сарказмом пише автор про примхи цього вилупка: після його смерті в підвалі знайшли якісь здичавілі суті - це були його дружина й діти, яких він морив голодом

Він прагнув зробити з людей машини, що працюють під барабанний дріб і марширують замість відпочинку. Він зазіхнув на саму природу, от чому у фіналі “Історії одного міста” виникає Щось, величезна грозова хмара. Що вона таїть для глуповцев: звільнення від тиранствующих градоначальников або настання більше важкої реакції - Щедрін не пояснює

Саме життя, саме поводження людей повинні дати відповідь на це питання. Своєрідне й важливе місце в жанровій системі Салтыкова-Щедріна займає роман. У сімдесяті роки Щедрін не раз заявляє про те, що “сімейний роман” зжив себе. Тому він розширює рамки роману й пише сатирові на деградуючий поміщицький клас, показуючи розпад сімейно-родинних відносин

В “Панах Головлевых” яскраво проявляється така сторона таланта Салтыкова-Щедріна, як уміння не тільки показувати смішну, вульгарну сторону життя, але й виявляти в цій вульгарній стороні приголомшливий трагізм. Головлевы - “дрібна дворянська сошка”, “неуважна по особі землі росіянці”Вони споконвічно охоплені ідеєю придбання, матеріального благополуччя й процвітання сім’ї. Власність для них - наріжний камінь світобудови. Власність - навіть предмет самопожертви: “…зберуть, бувало, тележонку селянську, кибитчонку деяку на неї нав’яжуть, пари лошадочек запряжуть - я й плетуся…

На візника, бувало, гривенника жаль, - на своїх на двох від Рогожской до Солянки пру!” Припасание поєднує ворогуючі сили в сім’ї. Навіть знедолений Степанко-Бельбас приймає в ньому участь, хоча заздалегідь знає, що йому не перепаде нічого. Грошові відносини - єдина реальна нитка, свя зывающая батьків і дітей

“Иудушка знав, що є людина, що значиться по документах його сином, якій він зобов’язаний у відомий термін посилати домовлене… жалування й від якого, замість того, він має право вимагати поваги й покори”. Тільки двічі в романі проявляються істинно людські відносини. У першому випадку - між чужими, у другому - між здичавілою ріднею. Запам’ятовується добре відношення до Степанка-Бельбасу кріпака “жалісливого трактирника Івана copyright