Трагедія Вітторіо Алъфьери «Саул» | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

Трагедія Вітторіо Алъфьери «Саул»

Давид приходить уночі в стан ізраїльтян у Гелвуе. Він змушений ховатися від царя Саула, до якого харчує синовние почуття. Раніше й Саул любив його, він сам обрав Давида в чоловік і жінка для улюбленої дочки Мелхоли. «Але викуп / Лиховісний - сотню ворожих голів - / Ти вимагав, і я подвійні жнива / Зняв для тебе…» Нині Саул сам не свій: він переслідує Давида. Давид мріє взяти участь у битві з филистимлянами й справою довести свою відданість Саулу. Син Саула Ионафан, почувши, як Давид розмовляє сам із собою, підходить кнему.

Ионафан радується зустрічі: він любить Давида як брата. Він побоюється за життя Давида, знаючи, як ненавидить його Саул. Давид нічого не боїться: «Я тут, щоб умерти: але тільки в битві, / Як сильний - за батьківщину й за / Того невдячного Саула, / Що молиться про загибель моєї». Ионафан розповідає, що злий і заздрий Авенір, родич Саула й начальник його війська, увесь час набудовує Саула проти Давида. Мелхола, дружина Давида, вірна чоловікові й щодня зі слізьми благає Саула повернути їй Давида. Ионафан говорить, що без Давида ізраїльтяни втратили колишню хоробрість: «З тобою пішли / Мир, слава й упевненість у бої». Ионафан згадує, як пророк Самуил перед смертю прийняв Давида й помазав його єлеєм. Він радить Давидові чекати в горах сигналу до битви й лише тоді вийти з укриття. Давид журиться: «ПРО, невже сміливі вчинки / Приховувати, як підступи?» Він хоче піти до Саулу й, незважаючи на те що не знає за собою ніякої провини, попросити в нього прощення. Самуил ніколи любив Саула як сина, але Саул своєю невдячністю викликав на себе гнів Господень. Пророк Самуил заповів Давидові любов і вірність паную, і Давид ніколи не ослухається його. Ионафан клянеться, поки живо, захищати Давида від гніву Саула. Давид хоче побачитися з Мелхолой. Звичайно Мелхола ще до зорі приходить плакати про Давида й разом з Ионафаном молиться за батька. Давид ховається, а Ионафан обережно підготовляє сестру до зустрічі із чоловіком. Мелхола бачить Давида без пурпурної опанчі, що вона йому виткала, у грубому плащі він схожий не на царського зятя, а на простого піхотинця. Ионафан і Мелхола вирішують з’ясувати, у якому настрої перебуває Саул, і якщо воно здасться їм сприятливим, то поволі підготувати батька до зустрічі з Давидом. Щоб ніхто не пізнав Давида й Авенір не підстелив убивцю, Ионафан просить його опустити забрало й змішатися з юрбою воїнів. Але Мелхола вважає, що по погляду й по вмінню носити меч Давида легко довідатися. Вона показує йому печеру в лісовій хащі, де він може вкритися. Давид іде

Саул згадує, яким безстрашним воїном він був. Тепер він старий і сили його вже не ті, що колись. Але він втратив не одну лише юність: «Була із мною / Ще нескорима десниця / Всевишнього!.. І був, принаймні, / Із мною Давид, мій витязь». Авенір вселяє Саулу, що Давид - головна причина всіх його лих. Але Саул розуміє, що справа в ньому самому: «Нетерплячий, похмурий, / Жорстокий, злісний - от я став який, / Завжди собі не милий, не милий іншим, / При світі спрагу війн, при війнах - миру». Авенір переконує Саула, що пророк Самуил, що першим сказав, що Саул знедолено Богом, - зухвалий, брехливий і хитрий старий, він сам хотів стати царем, але народ обрав Саула, і Самуил із заздрості оголосив, що Бог відкинув Саула. Авенір говорить про те, що Давид завжди був ближче до Самуилу, чим до Саулу, і більше розташований до вівтаря, чим до бойовища. Авенір однієї крові із Саулом: «Я роду твого, і блиск пануючи / Є слава Авеніра, а Давид / Не піднесеться, не потоптавши Саула». Саул часто бачить у сні, як Самуил зриває з його голови царський вінець і хоче покласти на голову Давида, але Давид падає ниц і зі слізьми просить пророка повернути вінець Саулу. Авенір викликує: «Загине нехай Давид: зникнуть із ним / Всі страхи, і нещастя, і виденья».

Саул більше не хоче відтягати бій з филистимлянами. Ионафан не сумнівається в перемозі. Мелхола сподівається, що після битви Саул знайде відпочинок і спокій і поверне їй коханого чоловіка. Саул уважає, що ізраїльтяни приречені на поразку. Мелхола згадує, як Давид своїм співом догоджав Саула й відволікав від похмурих думок. Ионафан нагадує Саулу про військову доблесть Давида. З’являється Давид: «Мій цар! Давно хотів / Ти голови моєї. Отож - бери, / Січи її». Саул зустрічає його ласкаво: «У тобі віщає Бог; тебе привів / До мене Господь…» Давид просить Саула дозволити йому боротися в рядах ізраїльтян або встати на чолі війська - як тому буде завгодно, - а потім готовий прийняти страту. Саул обвинувачує Давида в гордині, у бажанні затьмарити царя. Давид знає, що ні в чому не винуватий, це все - наклепи Авеніра, що йому заздрить. Авенір затверджує, що Давид ховався у Филистии, серед ворогів, сіяв смуту серед народу Ізраїлю й не раз замірявся на життя Саула. У виправдання Давид показує шматок від царської мантії Саула. Один раз Саул, що шукав Давида, щоб убити, заснув у печері, де ховався Давид. Давид міг убити його й утекти, тому що Авенір, що повинен був охороняти Саула, був далеко. Але Давид не скористався тим, що цар виявився в його владі, для помсти й лише відрізав мечем шматок від мантії Саула. Почувши мовлення Давида, Саул повертає йому своє розташування й призначає його воєначальником

Давид призиває до себе Авеніра для важливої розмови. Він говорить, що Авенір повинен служити не йому, Давидові, а обоє вони повинні служити государеві, народу й Богу. Авенір пропонує план битви, що Давид повністю схвалює. Він призначає Авеніра начальником головних сил. Давид хоче почати настання о четвертій годині пополудні: сонце, вітер і густий пил допоможуть їм у бої. Мелхола розповідає Давидові, що Авенір уже встиг щось нашептати Саулу, і настрій пануючи перемінилося. Саул знову обвинувачує Давида в гордині. Давид відповідає: «На бойовище - воїн, при дворі - / Твій зять, а перед Богом я - ніщо». Саул зауважує меч Давида. Цей священний меч Давидові вручив священик Ахимелех. Почувши, що Ахимелех віддав священний меч, що висів у Номве над вівтарем, Давидові, Саул приходить у лють. Він обвинувачує дітей у тім, що вони тільки й чекають його смерті, щоб заволодіти царським вінцем. Ионафан просить Давида проспівати, сподіваючись розвіяти гнів батька. Давид співає про ратні подвиги Саула, про спокій після битви, але, почувши слово «меч», Саул знову приходить у лють. Ионафан і Мелхола тримають Саула, готового заколоти Давида, щоб той міг піти. Саул посилає Мелхолу за Давидом. Ионафан тим часом намагається втихомирити гаїв батька, благає його не озлоблятися проти істини й Бога, чий обранець - Давид. Авенір також шукає Давида: до битви залишилося менше години. У стані ізраїльтян з’являється Ахимелех. Він дорікає Саула в тім, що той зійшов зі шляху господньої, Саул же називає Ахимелеха зрадником, що дав вигнанцеві Давидові не тільки дах і пишу, але й священна зброя. Саул не сумнівається, що Ахимелех прийшов, щоб зрадити його, але священик прийшов, щоб молитися про дарування Саулу перемоги. Саул сварить всіх священиків, він згадує, як Самуил сам убив царя амаликитян, захопленого Саулом у полон і пощаженного за військову доблесть. Ахимелех призиває Саула повернутися до Бога: «Цар земний, але перед Богом / Хто цар? Саул, отямся! Ти не більше, / Чим вінценосна порошина». Ахимелех загрожує Саулу гнівом Господнім і викриває злісного й підступного Авеніра. Саул наказує Авенірові вбити Ахимелеха, скасувати наказ Давида й перенести настання на завтра, бачачи в бажанні Давида почати бій перед заходом сонця натяк на свою старечу руку, що слабшає. Саул наказує Авенірові привести Давида, щоб той сам перерізував собі вени. Ахимелех перед смертю пророкує, що Саул і Авенір умруть жалюгідною смертю від меча, але не від ворожого й не в бої. Ионафан намагається воззвать до розуму батька, але безуспішно. Саул проганяє дітей: Ионафана відправляє у військо, а Мелхолу посилає шукати Давида. «Один я залишаюся із самим собою, / И тільки самого себе страшуся».

Pages: 1 2 3

Збережи - » Трагедія Вітторіо Алъфьери «Саул» . З'явився готовий твір.

Трагедія Вітторіо Алъфьери «Саул»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.