Найвищий прояв таланта Юрія Яновского - його знамениті «Вершники». Цей роман складається з новел-фресок, кожна з яких відтворить динаміку історії - на тім її повороті, коли руйнується старий мир. Роман відкривається новелою «Подвійне коло», по якій можна простежити страшну трагедію - трагедію роду Половців. Шабельний бій у степу під Компаниевкой - це начебто згусток драматичних колізій громадянської війни, що загострила й конкретизувала питання політичного вибору

У смертельній битві сходяться п’ять братів Половців: денікінець, петлюрівець, двоє махновців і червоноармієць. «Лютували шаблі й коні бігали без вершників, і Половці не дізнавалися один одного, а з неба палило сонце…». З перших же рядків ми довідаємося, що немає згоди між братами, які йдуть друг проти друга, тому що належать до різних класів, тому що ураганом пролетіла революція й роз’єднала люблячу колись сім’ю, залишивши братів по різні сторони барикад

Андрій - білогвардійський офіцер. Болить у нього серце за «Росі-Матінку!», що «продає» галичанам його брат - петлюрівець Оверкій. «Ми не хочемо австрійського ярма», - говорить тяжкопоранений Андрій, свідомо знаючи, що незабаром прийде до нього смерть. Тому й підкреслює Яновский, що «чорний шлик віявся по плечах» в Оверкія. Цей «чорний шлик» - начебто смерть, що йде за Половцем по п’ятах, залишаючи тільки чорну землю, змішану із червоною кров’ю полеглих. Андрій перший з п’яти братів згадує слова батька: «…того роду не буде перекладу, у якому брати живуть у згоді». Ці пророчі слова проходять через всю новелу «Подвійне коло». Навіть проклинає Андрій Оверкія «ім’ям брата й згодою роду», тому що тільки перед смертю зрозумів денікінець, що головне в житті - це рід, сім’я. Оверкій, що «по просвітах в Одесі на театрі грав і вчительську семінарію пройшов», являє собою одного із представників табору петлюрівців. Він командує «купою» кінного козацтва, що, як смерч, пронеслася по степах. «Завзят і проклятий», - так говорить про Оверкія один із братів. Але не допомагає йому завзятість і могутність - попадає він під безжалісне колесо історії, що його не забарилася роздавити. А зробило це воно за допомогою його ж брата, Панаса Половця - махновця-анархіста. І тут, в останні хвилини життя, з розбитою головою, згадує Оверкій і батька, і Андрія, і їхнього слова. Лише зараз стали вони зрозумілі цій людині: «Того роду не буде перекладу, у якому брати живуть у згоді». Панас прибув на місце бою під чорним прапором. Дочекався, коли закінчать бій Андрій і Оверкій, - і тоді напав. Зграя махновців промчалася степом на тачанках, «начебто хури демонів». Не хвилюють ні їх, ні їхнього проводиря «криваві сльози України, гайдамачат вони «по степах з ножем за халявою». Тільки регоче Панас і : «Рід наш рибальський, на море колишній, рід у державу вростає, у закон і обмеження, а ми анархію несемо на плечах, навіщо нам рід, коли не треба держави, не треба сім’ї, а вільне співжиття?».

Цьому контрабандистові і морякові торговельного флоту, «кремезному, начебто дуб», не потрібна не тільки «ненька Україна», а й навіть своя сім’я, тому й безжалісно вилітає смерть із його маузера, обірвавши життя Оверкієві. Переслідує рід Половців смерть, тому що зіштовхуються не інтереси роду, а інтереси класів. Поруч із Панасом - чотирнадцятилітній Сашко. Його залучила романтика вольниці, але тепер у хлопчика з’являється щось схоже на сумнів. Поїздивши на тачанці, він згадує рибальське життя, ночі в шаланді й зі смутком думає, що назад повернення немає. Ще свіжі в нього згадування про єдність сім’ї, про рідну домівку, про ніжну матір. Але революція розкидала братів, примусила вбивати один одного. Це ще не укладається в голові в найбільш молодого Сашка, тому, побачивши закривавленого Оверкія, він говорить йому голосом старої Половчихи: «Оверкій, горе моє». Дуже короткими штрихами Яновский обґрунтовує разнонаправленность життєвого вибору братів Половців. Оверкій розправляється з Андрієм, Панас - з Оверкієм. А потім наступає черга Івана Половця, командира кінного загону інтернаціонального полку. З якою ненавистю проклинає його Панас: «Проклятий незаконнонароджений, підземна гнида, вугільна душа! Найманець Леніна й комуни…». Ці слова говорять про глибину переконаності Івана, недавнього шахтаря, непохитного у своїй революційній вірі. Але, відчувши наближення смерті, звертається до нього махновець Панас із тими словами, що чув від Оверкія: «…а того роду не буде перекладу, у якому брати живуть у згоді».

Що на це відповідає Іван Половець? «Рід наш роботящий, і не все в роді варті…Є пролетарської науки люди, а є злодюги й несвідомі, вороги й найманці ворогів. От бачиш сам, що рід розпадається, а клас коштує, і увесь світ за нас…». И як підсумок звучать слова Герта, товариша Половця Івана: «Одного роду, але не одного з тобою класу». У цих словах ключ до назви новели. Рід і клас - от те подвійне коло, у якому виявилися п’ять синів Мусія Половця. От у чому них трагедія

«Подвійне коло» зображує боротьбу братів, які належать до різних класів, мають різні інтереси, хоча й вийшли з однієї сім’ї, з одного роду. Гине сім’я, гинуть люди, які могли працювати на користь Вітчизні, віддавати їй роботу своїх рук і чистоту сердець - і в цьому трагедія, трагедія того часу. Залишаються тільки люди, такі як Іван Половець, щоб продовжити й закінчити справа, що почали. Вони будуть «вершниками» революції, «вершниками» нового життя