Леся Українка… Хто вона? Поетеса, драматург і публіцист. Навіть Іван Франко, що добре її знав, не міг дати однозначної відповіді. Та й мати поетеси, Олена Бджілка, не відразу розглянула багатогранний талант своєї дочки. Існує така думка: якби Леся не занедужала туберкульозом, то вона б, напевно, стала відомим музикантом. І все-таки поезія, драматургія…

Перелом у творчості Лесі Українки збігся з переломом сторіч, і Леся драматург з’явилася на самому початку XX сторіччя. Серед драматичної спадщини письменниці особливе місце займає драматична поема «Бояриня», з якої читач познайомився недавно, хоча поема була написана в 1910 році. До 1989 року твір не тільки не виходив друком, але й згадування про нього не було ні в оглядових статтях, ні в солідних літературознавчих монографіях. Це пояснити дуже просто: твір присвячене драматичним подіям національної історії - картина Руїн з усіма її конфліктами й розбіжностями

Із усього комплексу національних проблем Леся обирає самі гострі й драматичні з них - проблеми національної пасивності, національних зрад і національної туги, осмислюючи їх на матеріалі української історії XVII сторіччя. Художньо осмислюючи філософію волі, душі, духу, Леся Українка доходить до страшного висновку: український народ несе ярмо неволі свавільно, тому що упокорилися й зі званням «раба».

Відомо, що мотив національної пасивності для української літератури був не новий. Ще Т. Шевченко в посланні «И мертвим, і живим.» гнівно писав про невірного козацького старшину:

• Раби, підніжки, бруд Москви,
• Варшавське сміття - ваші добродії,
• Ясновельможни ваші гетьмани

Цих питань стосувалися й П. Кулиш, М. Костомаров, И. Франко. Засвоївши літературну традицію й певні історичні джерела, Леся Українка зображує часи Руїн. Однак письменниця не прибігає до опису історичних фактів, а показує, як самі гострі проблеми переломлюються в долях центральних персонажів: дочки козацького старшини Перебійного Оксани і її чоловіка, московського боярині Степана. Отже, основою добутку є ідейний конфлікт протистояння світоглядних позицій, поглядів, думок. Конфлікт, покладений в основу «Боярині», ґрунтується на протистоянні двох мирів - України й Московщини, як і двох психологий, світоглядної й естетичною-естетичній-морально-естетичної. З одного боку, патріотично настроєного козацького старшини, а з іншого боку - тих, що відреклися від національної ідеї, перейшовши на службу до росіянина паную,

До першого «табору» належить Оксана, що не може простити ні собі, ні чоловікові, що «сидів у місті за грубкою московської» у той час, як на Україні лилася кров, Вона в розпачі запитує в нього: «Ну, скажи, мій дорогою, чи довго нам ще мучитися так?» Другий «табір» представляє Степан, це він привіз Оксану в Москву. Він намагається переконати дружину, що й у Москві можна обороняти батьківщину. Але це не так! Степан боїться залишити службу, тому що «цар скрізь знайде боярина свого», та й порушити присягу йому не велить честь

Наші герої помилялися, тому що без внутрішньої волі майбутнє не має змісту. Леся Українка подає свої власні роздуми щодо цього. Для неї (як і для її героїні Оксани) Україна - це «веселий мир» з дівочим співом, а Московщина - «неволя басурманская», «темниця».

И в якості приклада - Степан з Оксаною. Що вони зробили для рідної землі? Нічого, крім того, що осмислили тягар своєї долі, що задушило їх. У них не вистачило духу, щоб перемогти важкий тягар. У цьому - трагедія нашого народу. Нам на шию кидають ярмо (економічна нестабільність, залежність від Заходу, заборона іншої мови, насадження «чужої» культури), і ми тягнемо його за собою. Прикро від цього! Що ж ми за нації? Чому ми самі себе прирікаємо на «вічні борошна»? Так і хочеться викликнути Лесини слова: «Жити хочу! - Буду жити».