“Зачарований мандрівник” - один з найбільших добутків Н. З; Лєскова, що створюють типового героя письменника, справді російського людини. Інтерес до національного характеру визначається світоглядом Лєскова. Суть авторських роздумів - пошук такого розвитку Росії, що опиралося б на російські культурні й моральні цінності, коренившиеся в глибинах народного життя. Рух особистості, що персоніфікує простий росіянин народ, втілюється в знаменному заголовку повести - “Зачарований мандрівник”. Такою позицією обумовлене постійне звертання Лєскова до досвіду фольклору й древнерус-[ской літератури. Зіставлення “Зачарованого мандрівника” з канонічним житієм підводить до думки, що письменник з “точністю до навпаки” відтворює основні риси цього жанру, що дозволяє говорити про повість як про антижитіє

Житіє оповідає про людину, що досягла ідеалу святості, розповідає про випробування й спокуси, подоланих героєм на шляху до Бога. З дитинства житійний герой знає про мету життя. Із цим зв’язане яке-небудь бачення, що підтверджує його вибраність

Начебто б те ж відбувається й з Іваном Северьянычем він молитовний і обіцяний син. Примара вбитого їм ченця говорить, що шлях героя лежить у монастир. Але на відміну від традиційних, житійних героїв Флягин бажає змінити свою долю, свідомо відійти від визначеної йому дороги. Флягин не святий, а монастир не останнє місце його мандрівки. Породжено він був у звичайній селянській сім’ї. Але під впливом обставин постійно робив серйозні злочини, хоча в глибині душі не хотів цього робити, нехтував і картався за гріхи: убивство безневинного ченця, жінки, що він любив

Сюжет “Зачарованого мандрівника” - це оповідання Флягина про своє життя й долю. У цьому також порушений житійний закон, що не припускав оповідання пр самому себе. Флягин може виявити несвідому жорстокість, виявляється здатним на вбивство, злодійство, обман, проте він втілює письменницьке подання про праведничестве. Для Миколи Степановича Лєскова праведник той, хто, переборюючи свої недоліки, прагне підкорити життя служінню людям. Праведники - “маленькі великі люди”, безпристрасні й безкорисливі, що борються за справедливість, що помиляються, але переборюють свої омани

Лєсков малює не небесне бачення, не лик, а особа. Автор, не ідеалізуючи героя й не спрощуючи його, створює цілісний, але суперечливий характер. Іван Северьяныч може бути дико жорстоким, неприборканим у своїх кипучі страстях

Але основа його велетенської натури - у добрих, рыцарски безкорисливих справах заради інших, у самовідданих подвигах, у здатності впоратися з будь-якою справою. Простодушність і людяність, почуття боргу й любов до батьківщини - такі чудові риси лесковского мандрівника. Важливим для розуміння письменницького задуму є подорож, мандрівка як основа сюжету. У давньоруській літературі слово “шлях” припускало принаймні два значення, які умовно можна позначити як географічне й моральне

Географічне - це пізнання миру, подань про нього. Моральне значення припускає самопізнання й самовдосконалення, його підсумок - внутрішнє перетворення. Саме так А. Нікітін, що відправився по торговельних справах, що познайомилася з іншою вірою, не тільки розширив свій кругозір, але й випробував себе. Те ж перетинання двох цілей подорожі ми знаходимо й у мандрівках Івана Флягина, того що він проходить по європейській Росії від чорноземних степів російського півдня до Ладоги й Нижнього Новгорода, від столиць до Кавказу й астраханських солончакових пустель, того що діє в самому строкатому національно-етнічному середовищі: зустрічає символічну масштабність

Він мислиться уособленням націй. Іван Флягин ваблений по просторах батьківщини якимись владними силами, які повідомляють драматизм його долі. Але, з іншого боку, героєві властив допитливість самопізнання. Він не один раз замислюється над тим, чому його життя складається так, а не усі права захищені 2001-2005 інакше.

Скитания Флягина, як і його попередників у давньоруській літературі, з’явилися пошуком щастя й виходом з важких життєвих ситуацій. Є в “Зачарованому мандрівнику” риси, що ріднять повість із літописом, - це пов’язане з особливостями оповідальної манери. Оповідач тут перетворюється в хронікера, що викладає події послідовно, як літописець, під певним кутом зору, хоча його мовлення й несуть на себе яскравий відбиток особистості оповідача, що було неприйнятно в літописі. Створюючи головного героя повести, Лєсков бачив у ньому російського богатиря. Він з першої ж миті знайомства викликає в оповідача-автора асоціації з Іллею Муромцем.

Біографія його вмістила й подолання першого степового богатиря, і втихомирення дикого коня-“людожера”, і ратні подвиги, і порятунок близьких йому й зовсім чужих людей і хрещення кочівників, і боротьбу із мнимими йбісами, що втілилися в низькі душі “,”. А ще він переживає спокуси чарами земної краси. І всі страждет від свідомості власної недосконалості, і все йде “від однієї стражбы до інший”, не згинаючись і не підламуючись, іде назустріч подвигу, здатному гідно увінчати його яскраве життя. Структура “Зачарованого мандрівника”, де пригоди з жестокостями, убивствами випливають одне за іншим, нагадує сюжетна побудова билин. Билинний герой, як відомо, володіє незвичайний силоміць.

Створюючи образ Флягина, Лєсков також використовує гіперболу, описуючи можливості Івана Северьяныча. Він володіє й силою, і витривалістю (епізод життя в татар, “суперечка” з татарином), і спритністю (ця риса зближає його з героєм билини Новгородського циклу - Садко). Військова доблесть, необхідна богатиреві, виявилася під час служби Івана Северьяныча в армії. Йому під силу виявилися самі нездійсненні операції

Сила ж укладена в його органічному зв’язку з живою національною стихією, з рідною землею і її природою, з її людьми й традиціями, які йдуть у давню давнину. Таким чином, повість “Зачарований мандрівник” написана в кращих традиціях фольклору й давньоруської літератури. Лісочків творчо підходить до переосмисленню досвіду, накопиченого літературою. Це дозволяє створити суперечливий, але прекрасний характер простодушного богатиря, незвичайно чуйного ккрасоте.