Інші традиції Хинаяни, тексти яких були записані не на впали, а на санскриті, досягли розквіту у властиво Індії й потім з Індії поширилися на захід, потім на північ і на схід уздовж Шовкового шляху через Центральну Азію в Китай. Найбільш важливими із цих традицій були Сарвастивада й Дхармагупта.

Сарвастивада відділилася від Тхеравади наприкінці правління короля Ашоки в середині III в. до н.е., і досягла розквіту спочатку в Кашмірі й Гандхаре, тобто на території сучасного Пакистанського Пенджабу й Центрального Афганістану. Наприкінці III і початку II вв. до н.е. ці райони були захоплені нащадками греків, які прийшли сюди більше століття назад разом з Олександром Великим під час його походів у Центральну Азію й північно-західну Індію. Потім Сарвастивада поширилася на заселені ними землі в Бактрии й Согдиане. Бактрия розташовувалася в районі між горами Гіндукуш в Афганістані й рікою Оксус ( Аму-Дар’я) і включала Афганський Туркестан і частина території сучасної Туркменії. Согдиана розташовувалася в основному в районі між ріками Оксус і Яксартес (Сирдар’я) і охоплювала деякі райони сучасного Таджикистану, Узбекистану й, імовірно, Киргизії. У середині 1 в. до н.е. вона простиралася від Кашміру на північ до Хотана в південній частині басейну ріки Тарим у Східному Туркестані. Наприкінці 1 в. н.е. більша частина цих територій входила я склад Кушанской імперії, населеної центрально-азіатськими народами гуннского походження, які зосередилися на північно-заході Індії. Кушанский король Канишка був заступником Сарвастивади й під час його правління були побудовані великі печерні буддійські монастирі й наукові центри в Бамиане в Центральному Афганістані, а також в Аджина-Тепе, Кара-Тепе й деяких інших місцях у південному Таджикистані біля сучасного Термеза. Також під час його царювання Сарвастивада з Кашміру потрапила в Ладакх. З Хотана вона початку поширюватися через міста-оазиси пустель Східного Туркестану в напрямку до міста Купа, розташованому в північній частині басейну ріки Тарим, і в Кашгар на заході. Був завершений запис текстів Сарвастивади на санскриті й почата робота з їхнього перекладу на хотанский мова. Однак у Центральній Азії всі буддійські тексти записувалися на санскриті

Приналежна Хинаяне школа Дхармагупти відпала від Тхервади на початку Ив. до н.е. і досягла розквіту на території сучасного Белуджистана на південно-сході Пакистану й у Парфянском царстві, особливо на території сучасного східного Ірану й деяких районів Туркменії. Аналіз священних текстів показує, що починаючи з II в. н.е., у північному Китаї головною школою Хинаяни була Сарвастивада, однак лінія присвяти ченців і черниць прийшла в Китай саме зі школи Дхармагупти, звідси вона поширилася на Корею, Японію й В’єтнам. Тексти Махаяни почали записувати на санскриті, а відкрито вони з’явилися незабаром після закінчення царювання короля Канишки в II в. н.е. Спочатку це мало місце в районі Андхра на південно-сході Індії, а потім ці навчання швидко поширилися на північну Індію, Кашмір і, особливо, Хотан, Починаючи з IV в. у північній частині Індії були побудовані великі монастирські університети, такі як Наланда й Викрамашила. Поступово Махаяна потрапила також у Західний Туркестан, де буддизм, як уже згадувалося вище, сповідався на територіях сучасної Туркменії, Таджикистану, Узбекистану й Киргизії аж до арабських навал в VIII в., у результаті яких ці райони піддалися мусульманизации. Як уже говорилося раніше, рання індійська Махаяна потрапила також у Кампучию, а через неї в південний В’єтнам

У середині II в. н.е. через Центральну Азію й Шовковий шлях почалися контакти Китаю з буддизмом. Ченці з купецьких сімей Індії, Кашміру, Согдиани, Парфії, Хотана й Купи, багато хто з яких були уродженцями Китаю, почали перекладати буддійські тексти із санскриту на китайську мову. Спочатку це були тексти Хинаяни, однак незабаром були переведені також священні тексти Махаяни. В III-IV вв. Китай був роздроблений на різні князівства делившиеся на північні й південні. У південному Китаї, де продовжувала існувати більше традиційна китайська культура, інтерес до буддизму був чисто філософським, що супроводжувалося безліччю міркувань, що часто плутає навчання Махаяни про порожнечу або відсутність уявлюваних способів існування з місцевими ідеями небуття. На півночі, де правили по більшій частині династії, що представляли народи некитайського походження, що були далекими предками тюрків, тибетців, монголів і маньчжуров, основне увага приділялася медитації, а також розвитку й використанню екстрасенсорних і екстрафизических сил

Оскільки перекладений текст не були відібрані відповідно до якої-небудь системи, а терміни часто запозичилися з конфуцианской традиції й тільки частково були еквівалентні перекладним термінам, було багато плутанини щодо сутності навчання Будди. Внаслідок цього багато ченців робили подорожі по Шовковому шляху в Центральну Азію або по морю з метою привезти більша кількість текстів і сподіваючись із їхньою допомогою усунути неясності; із цією же метою вони відвідували великі монастирські університети. Так було зібрано й привезене в Китай багато текстів. При спробах відомості всіх цих текстів воєдино вони зштовхнулися із серйозними проблемами. В Індії навчання Махаяни не були ще досить уніфіковані, і кожний прочанин, що приносив із собою зв’язку текстів, мав різний підбор матеріалу, внаслідок чого не було єдиної думки про те, які тексти вважати найважливішими навчаннями Будди. У такий спосіб виникли різні школи китайського буддизму, що відрізняються друг від друга найчастіше тим, який текст і який метод з тих, котрим учив Будда, визнавався головним

У Китай буддизм потрапив також морським шляхом з півдня. Одним з найбільших індійських учителів, що прибили в Південний Китай, був Бодхидхарма. Від майстра Бодхидхарми розвився так званий чань-буддизм. У цьому навчанні особлива увага приділяється простому й природному буттю в гармонії із природою й всесвітом, що характерно також для китайської філософії даосизму

Як я вже відзначала, буддизм завжди прагне пристосуватися до тої культури, у яку він входить. У південному Китаї також відбувається адаптація буддійських технік. Там також учать, що існує “миттєве” просвітління. Це погодиться з конфуцианской ідеєю про те, що людина доброчесна по своїй природі, і виходить із концепції, що кожний має природу будди, про що я вже сказав на початку лекції. Чань-Буддизм учить, що якщо людина зможе заспокоїти всі свої “штучні” (суєтні) думки, те він зможе перебороти всі свої омани й перешкоди як оком змигнути, і тоді негайно наступить просвітління. Це не відповідає індійській концепції про те, що розвиток здатностей іде в рамках поступового тривалого процесу створення позитивного потенціалу, розвиваючи жаль і так далі шляхом активної допомоги іншим людям

У цей час у Китаї існувала величезна кількість воюючих князівств: у країні панував хаос. Протягом тривалого часу Бодхидхарма зосереджено міркував про те, які методи можуть бути прийнятними для того часу й для тих умов; він розробив те, що в наслідку стало відомо як бойові мистецтва, і почав Навчати цим мистецтвам

В Індії не існувала традиція бойових мистецтв; що-небудь подібне не розвилося пізніше ні в Тибеті, ні в Монголії, куди буддизм проникнув з Індії. Будда вчив про тонкі енергії тіла й роботі з ними. Оскільки розроблена для Китаю система бойових мистецтв також має справу з тонкими енергіями тіла, вона погодиться з буддизмом. Однак у бойових мистецтвах енергії тіла описуються з погляду прийнятого в Китаї традиційного подання про ці енергії, що ми знаходимо вдаосизме.

Буддизму властиве прагнення розвити етичну самодисципліну й здатність до концентрації для того, щоб особистість могла зосередитися на реальності, мудро проникаючи в суть речей і переборюючи омани; а також розв’язати власних проблеми й максимально допомогти навколишньої. Бойові мистецтва є технікою, що дає можливість розвити ті якості особистості, які можуть бути використані для досягнення тої ж самої мети

У Китаї й у Східній Азії найбільш популярною буддійською школою є школа Чистої землі, що особлива увага приділяє переродженню в Чистій землі Будди Амитаби. Там все сприяє тому, щоб швидше стати Буддою й могти скоріше приносити користь іншим. Особлива увага в Індії завжди приділялося медитативним практикам концентрації з метою досягнення цієї ж мети. У Китаї вчили, що все, що треба робити, це повторювати ім’я Амитаби.

Популярність цієї школи в регіоні поширення китайської культури навіть у наш час пояснюється, імовірно, тим, що ідея переродження Будди Амитаби в Чистій землі, що перебуває на заході, погодиться з даоською ідеєю про влучення після смерті в “західний рай” безсмертних. Таким чином, ми розглянули різні аспекти й модифікації класичного китайського буддизму

Pages: 1 2 3