Титуловані письменники: Герцог де Ривас

Вибрані представники іспанської аристократії в першій половині XIX століття не можуть дати вірного поняття про її загальний характер. Вони є лише втішним виключенням зі своєї касти, коли більшість іспанських грандів, кастильских вельмож було перейнято якоюсь інстинктивною відразою до розумової творчості, до всякої роботи думки, дружно приймало сторону Дону Карлоса в 1833 році й тим цілком відчужувалося від народного руху. У своєму жалюгідному недомислі, ці люди усе ще міцно вірили в духовну всемогутність тата, у можливість приборкати й знову придушити людський розум

Але тем яскравіше виділяються із цього середовища її деякі світлі розуми, тим більшої уваги й пошани заслуговує їхня діяльність. Можна уявити собі, з яким ентузіазмом привітала нації цих аристократів, готових сприяти пробудженню її думки двойною силою свого впливу й таланта. Ні сумніву, що національне почуття чимало брало участь у створенні такої голосної слави герцогові де Ривас і графові де Торено. Так, якщо подумаєш, як часто родові переваги вживаються не на благо, a у зло народу, стане цілком зрозумілим навіть і надмірне звеличання таких виняткових людей, як названі письменники

При огляді літературного періоду, що обіймає царювання Фердинанда VII, ми вже не раз згадували ім’я дона Анжело де Сааведра (1791-1865), що одержав титул герцога де Ривас по смерті свого старшого брата в 1834 році. У ранній молодості він бере участь, як воїн боротьби за незалежність, у боях при Туделе, Уклесе, Окання, у проміжок від 1814 до 1820, є автором сценічних п’єс, що залучають до нього співчутлива увага всієї публіки Мадрида й Севільї, потім, як гарячий патріот і захисник народних прав, бере діяльну участь у всіх хвилюваннях конституційного періоду, що випливає за 1820 роком, і, нарешті, змушений емігрувати після відновлення самодержавної влади в 1823 року. Протягом його довгого вигнання (1823-1833), повне користування родовим майоратом належало одному старшому братові; і тоді^-те, обтяжений уже численною сім’єю, Сааведра випробовує позбавлення, навіть крайню бідність у своєму закордонному житті, але в той же час він усе більше вдосконалює свій талант і проявляє його в тих прекрасних добутках, що створили йому згодом блискучу популярність. До цієї важкої пори, дон Анжело був лише обдарованим послідовником класичної творчості, ні на крок не відступав від його строгих правил у своїх колишніх трагедіях і комедіях. Але з 1830 року в ньому відбувається повний розумовий переворот під впливом гарячого захоплення великими французькими письменниками романтичної школи й світилами Англії -і Шекспіром, лордом Байроном, Вальтером-Скоттом. Він зрозумів, що поетична думка не може вічно залишатися замкнутої в застарілих, віджилих формах XVII сторіччя, і разом звільнився від усякого наслідування класикам

Тоді-те він задумав відтворити в епічній поемі El Moro esposito (Покинутий мавр) велику боротьбу в X столітті християнської цивілізації з мавританської, і тут його творчість уже досягає великої досконалості, збагачується винятковою добірністю, мелодією вірша, достатком і яскравістю фарб у зображенні квітучих берегів Гвадалквівіру, краси андалузьких жінок, сонячного сяйва полуденних країн з упоительним ароматом їхніх лісів і полів. У той же час, ставши під прапор Віктора Гюто, він вирішується обновити старий іспанський репертуар Лопе де-вега, Кальдерона, Тирсо й Морето створенням драматичних п’єс, вільних від усякого підпорядкування встановленим правилам єдності місця й часу, монотонній версифікації й проч. Нарешті, під тим же впливом, є на світло його прекрасна драма Дон Альваро або Сила Долі, що дала зміст однієї з опер Верді

Своїм добутком El Moro esposito Сааведра відразу поставив себе в перший ряд серед сучасних поетів, хоча його муза ніколи не досягала особливої висоти й не проникала в таємну глибину людських сердець. По природі далекий усякого прагнення до грандіозного, або патетичному, більше сприйнятливий до почуттєвих, чим до щиросердечних вражень, він жагуче захоплюється зовнішнім блиском, красотою форми й звуку, гармонічним сполученням яскравих фарб і відтворює їх, відбиваючи, як у дзеркалі, у своїх витончених віршах. Його поема -і це рясний розсип дорогоцінних каменів, повна різнорідного блиску кришталевих вод, бойового зброї, південного синього неба, що опромінює те сонячним, те зоряним сяйвом там воскреють перед нами горді лицарі давно минулих часів, прекрасні дами з вираженням млості й страсті в очах воскреє вся прославлена Іспанія маврів і аравитян, де цвіли цілі гаї запашних рослин, де серця горіли невгасимим вогнем любові, де народився й жив і діяв іспанський лицарський дух з його самовідданим героїзмом

В основі характеру Дону Альваро лежить глибоко-драматична ідея; це сучасний Эдип, гнаний долею й що сподівається знайти притулок під покровом католицької релігії. Але доля переслідує його навіть у самих надрах монастиря й змушує знову направити смертоносну зброю проти останнього нащадка тих жертв, чию загибель він сам, же так гірко оплакував. Припустите тут у головному герої сильно розвинена великодушність, почуття честі й боргу разом із глибокою свідомістю тяготеющей над ним непреоборимой сили, і перед вами відкриється широке поле, де поетові легко розгорнути всю міць свого генія. Така і є основа драми, створеної герцогом де Ривас, тому не дивно, що перше подання Дону Альваро (наприкінці 1835 р.) залишилося назавжди відбитим в історії літературного руху Іспанії. Те було переможним торжеством романтизму, очевидним доказом переваги навіяного їм добутку над усім, що колись створював той же автор, обмежуючись вузькими рамками класичної школи

Глибоко жаль, що політика обуяла цей чисто-артистичний розум, далеко не підготовлений до боротьби на її арені. Зведений на міністерський пост, у вигляді почесної нагороди за свої літературні успіхи, герцог де Ривас виявився незмірно нижче свого нового призначення. Діючи, може бути, під впливом помилкового переконання, що при переході від опозиції до адміністративної влади всякий політичний діяч повинен перетворити з революціонера в консерватора, він легковажно відрікся від своїх колишніх богів і в одну мить втратив ту популярність, що міг би вжити на благо своєї країни

Як болісно повинні були відгукнутися на його самолюбстві знаменні події 1836 року! З того дня поет уже не знаходить у собі тих потужних звуків, якими повно була його творчість у пору вигнання. Однак збірник епічних пісень, виданий в 1841 р., і драма, ніколи не грана й незручна для сцени, El desengano en el sueno (Розчарування після мрій), -і свідчать, що він не усвідомлював поступового вгасання свого таланта; і дійсно, іскри його ще жевріють і яскраво спалахують часом в епічних піснях, як найбільш спорідненому самому темпераменту автора. За те в другому з названих добутків уже відчувається напруга останніх творчих сил, надламаних життям і часом

Деякі з найбільш старанних панегіристів характеризують герцога де Ривас такою гіперболічною фразою: Tambien poeta, pintor, procer y soldado (і поет, і живописець, і вельможа, і воїн). Мабуть, з не меншою підставою можна б ще додати: і політик, і історик, і оратор, і адміністратор але все це вуж занадто андалузьке перебільшення. Герцог де Ривас вартий уваги винятково як поет, на всіх же інших поприщах анітрошки не виділяється талантом; у живописі він не заходить далі пересічного дилетантства; у військовій справі не проявляє ні найменшої ініціативи, a лише кориться розпорядженням начальників і треба за іншими; в області історії його єдиний твір o Масаниелло не відрізняється ніякими достоїнствами; як оратор, він робить дуже слабке враження своїми мовленнями; як державний діяч, постійно помиляється при усякому своєму виході на політичну сцену

На закінчення приведемо тут на витримку одну з його пісень, так і названу їм Cantilena: