Поема Н. А. Некрасова “Кому на Русі жити добре” створена в останній період життя поета (1863-1876 р.). Ідейний задум поеми позначений уже в її заголовку, а потім повторюється в тексті: кому на Русі жити добре? Головне місце в поемі займає положення російського селянина при кріпосному праві й після “звільнення”. Про сутність царського маніфесту поет говорить словами народу: “Добра ти, царска грамота, так не про нас ти писана”. Поет торкнувся злободенних проблем свого часу, засудив рабство й гноблення, оспівав волелюбним, талановитим, сильний духом російський народ. Картини народного життя написані з епічною широтою, і це надає право назвати поему енциклопедією російського життя того часу

Малюючи численні образи селян, різні характери, він ділить героїв як би на два табори: рабів і борців. Уже в пролозі ми знайомимося із селянами-правдошукачами. Живуть вони в селах: За-Платово, Дірявило, Разутово, Знобишино, Горелово, Неелово, Неурожайка.

Їх поєднує бідність, невибагливість, бажання знайти щасливого на Русі. Подорожуючи, селяни зустрічаються з різними людьми, дають їм оцінку, визначаючи своє відношення до попа, до поміщика, до селянської реформи, до селян. Вислухавши оповідання попа про його “щастя”, одержавши раду довідатися про щастя поміщика, селяни відрізали: Ти мимо їх, поміщиків! Відомі нам вони! Правдошукачі не задовольняються дворянським словом, їм потрібно “слово християнське”.

Дай слово християнське! Дворянське з побранкою, З поштовхом так із зуботичиною, Те непридатно нам! Вони мають почуття власного достоїнства. У главі “Щасливі” сердито проводжають дячка, двірського, расхваставшегося холопським положенням: “Провалюй!” Співчувають страшній повісті солдата й говорять йому: На! выивай, служивенькой!

З тобою й сперечатися нема чого: Ти ссчастлив - слова немає. Правдоикатели працьовиті, завжди прагнуть допомогти іншим. Почувши від селянки, що не вистачає робочих рук забрати хліб вчасно, мужики пропонують: —іА ми на що, кума? Даввай серпи! Всі семеро Як станемо завтра, - до вечора Все жито твою зіжнемо!

Так само охоче допомагають косити траву селянам Безграмотної губернії: Як зуби з голоду, Працює в кожного Моторна рука. Однак більш повно Некрасов розкриває образи селян-борців, які не плазують перед панами, не упокорюються із соим рабським положенням. У страшній убогості живе Яким Нагой із села Босово. Він до смерті працює, рятується під бороною від жари й дощу. Груди впала; як втиснений Живіт; в очей, у рота Закруту, як тріщини На висохлій землі…

Читаючи опис особи селянина, ми розуміємо, що Яким, все життя томлячись на сірому, марному шматочку, і сам став, як земля. Яким визнає, що більша частина його праці привласнюється “пайовиками”, які не трудяться, а живуть на праці таких же, як він, селян. Працюєш один, А ледве робота кінчена, Дивися, коштують три пайовики: Бог, цар і пан! Все своє довге життя Яким трудилося, випробував багато позбавлень, голодував, побував у в’язниці й, “як липочка обдертий, повернувся він на батьківщину”. Але все-таки він знаходить у собі сили створити хоч якийсь побут, якусь красу

Яким прикрашає свою хату картинками, любить і вживає влучне слово, © Алл Соч. РУ 2005 мовлення його повне прислів’їв і приказок. Яким - образ селянина нового типу, сільського пролетаря, що побував у відхожому промислі. І його голос - голос самих рішучих селян. У кожного селянина Душу, що хмара чорна - Гнівна, грізна - і треба б Грозам гриміти оттудова, Кривавим лити дощам…

З більшим співчуттям ставиться письменник до свого героя Єрмилові Гирину, сільському старості, справедливому, чесному, розумному, котрий, за словами селян, У сім років мирської копієчки Під ніготь не затис, У сім років не торкнув правого, Не попустив винному, Душею не покривив… Один тільки раз Єрмил надійшов не по совісті, віддавши сина баби Власьевны замість свого брата в армію. Каючись, він намагався повіситися. На думку селян, Єрмил мав усе для щастя: спокій, гроші, пошана, але його пошана особливий, не куплений “ні грошима, ні страхом: строгої яравдою, розумом і добротою”.

Народ, захищаючи мирську справу, у важку мінуту допомагає Єрмилові зберегти млин, проявляє до нього исключитель-ное довіра. Цей учинок підтверджує здатності народу виступати спільно, миром. І Єрмил, не побоявшись острогу, виступив на стороні селян, коли …Бунтовалась вотчина Поміщика Обрубкова…

Єрмил Гирин - захисник селянських інтересів-якщо протест Якима Нагого стихійний, то Ермйл Гирин піднімається до свідомого протесту. Савелій, богатир святорусский, - борець за народну справу. Важка було життя Савелія. У молодості він, як і всі селяни, довго терпів жорстокі знущання з боку поміщика Шалашникова, його керуючого

Але Савелій не може прийняти такий порядок, і він бунтує разом з іншими селянами, він закопав у землю живого німця Фогеля. Років двадцять строгої каторги, років двадцять поселення” одержав за це Савелій. Повернувшись старим у рідне село, Савелію зберіг бадьорість духу й ненависть кугнетателям.

“Таврований, так не раб!” - говорив він про себе. Савелій до старості зберіг ясний розум, сердечність, чуйність. У поемі він показаний як народний месник: …Наші сокири Лежали - до пори! Про пасивних селян він говорить презирливо, називаючи їх “загиблі…

пропащі”. Некрасов називає Савелія богатирем святорусским, під-нимая його дуже високо, підкреслюючи його героїчний характер, а також зіставляючи його з народним героєм Іваном Сусани-Ниным. Образ Савелія персоніфікує прагнення народу до сво-боде. Образ Савелія даний в одному главі з образом Матрены Тимофіївни не випадково. Поет показує разом два богатирських росіян характеру

Більша частина поеми присвячена російській жінці. Матрена Тимофіївна проходить через всі випробування, у яких могла побувати російська жінка. У рідному домі їй жилося привільно й весело, а після заміжжя довелося працювати, як рабі, зносити докори чоловікової рідні, побої чоловіка

Тільки в роботі й у дітях знаходила вона радість. Важко пережила вона смерть сина Демушки, переслідування панського керуючого, голодний рік, жебрання. Але у важкі мінути вона проявляла твердість і наполегливість: клопотала про звільнення чоловіка, незаконно взятого в солдати, навіть відправилася до самого губернатора

Вирвала Федотушку, коли здумали покарати його різками. Непокірлива, рішуча, вона завжди готова відстоювати свої права, і це зближає її із Савелієм. Про себе Матрена Тимофіївна говорить: Я потуплену голову, Серце гнівне ношу!.. По мені образи смертні Пройшли неоплачені…

Розповівши про своє великотрудне життя мандрівникам, воно говорить, що “не справа - між бабами щасливу шукати”. В останній главі, названої “Жіноча притча”, селянка говорить про загальну жіночу частку: Ключі від щастя жіночого, Від нашої вільної воленьки Закинуті, загублені В бога самого. Але Некрасов упевнений, що “ключі” повинні найтися. Селянка дочекається й доможеться щастя

Поет говорить про це в одній з пісень Гриши Добросклонова: Ще ти в сімействі покуда - раба, Але мати вже вільного сина! З великою любов’ю малював Некрасов образи правдошукачів, борців, у яких виразилася сила народу, воля до боротьби із гнобителями. Однак письменник не закривав очі й на темні сторони життя селянства. У поемі зображені селяни, які розбещені панами й свыклись зі своїм рабським положенням. У главі “Щасливі” селяни-правдошукачі зустрічаються з “розбитим на ноги двірською людиною”, що вважає себе щасливим, тому що був улюбленим рабом князя Переметьева.

Двірський пишається тим, що його “дочка - разом з панянкою вчилася й французькій і всякій мовам, сідати дозволялося їй у присутності князівни”. А сам двірський тридцять років стояв за стільцем у ясновельможного князя, лизав після нього тарілки й допивав залишки заморських вин. Він пишається “близькістю” до панам і своєю “почесною” хворобою - подагрою. Прості волелюбні селяни сміються над рабом, що дивиться свысока на своїх побратимів-мужиків, не розуміючи всієї низькості свого лакейського положення

Двірського князя В тятина Іпат навіть не повірив, що селянам оголошена “воля”: А я князів Утятиных Холоп - і весь отут розповідь! З дитинства й до самої старості пан, як міг, знущався зі свого раба Іпатом. Все це лакей приймав як належне: …викуповував Мене, раба останнього, Зимою в ополонці!

Так як чудно! Дві ополонки: В одну опустить у неводі, В іншу миттю витягне - И горілки піднесе. Не міг Іпат забути панських “милостей”: того, що після купанья в ополонці князь “горілки піднесе”, те посадить “поруч, невартого, зі своєю персоною князівської”. Покірний раб показаний також в образі “холопа зразкового - Якова вірного” . Яків служив у жорстокого пана Поливанова, що “ у зуби холопа зразкового…

Pages: 1 2

Збережи - » Типи селян у поемі Н. А. Некрасова «Кому на Русі жити добре» . З'явився готовий твір.