Сучасний рівень високотехнологічного виробництва потребує не тільки працівника, що добре знає техніку і технологію, але і має розвинуті творчо-технічні здібності. Особливості сьогодення й майбутнього вказують, що технічна творчість притаманна не тільки сучасному виробництву а й буде набувати все ширшого застосування у перспективі. Як вказує еволюційний розвиток техніки, у майбутньому, використання технічної творчості стане домінуючим фактором розвитку виробництва. Тому навчання учнів застосовувати технічну творчість під час праці стає актуальною складовою підготовки майбутнього технічного спеціаліста. У зв’язку з цим важливого значення набуває розвиток творчо-технічних здібностей учнів у процесі навчання в школі, щоб підготувати їх до можливості застосовувати її у процесі праці на високотехнологічному виробництві.

Зважаючи на це, трудова підготовка учнів в школі повинна врахувати вищезазначене і почати навчати учнів не тільки працювати різними засобами праці і з різними матеріалами, а й застосовувати при цьому свої творчо-технічні здібності. Однак, навчальний процес сучасної трудової підготовки учнів у загальноосвітній школі здебільшого базується на репродуктивній праці, яка майже не передбачає розвиток творчо-технічних здібностей учнів. Отже, виникає суперечність між існуючою трудовою підготовкою і потребами високотехнологічного виробництва. Вирішення цієї суперечності породжує навчально-методичну і науково-практичну проблему, яка у розгорнутому вигляді сконцентрована на таких питаннях: як організувати розвиток технічно-творчих здібностей учнів на уроках «Трудового навчання», яка форма уроку найбільш сприятлива для цього, який має бути зміст навчального матеріалу, як у змісті навчального матеріалу поєднати технічну творчість та основи трудового навчання?

Запровадження технічної творчості, як одної із форми трудової підготовки учнів, розглядали такі науковці як Алексєєв В. Є., Аридін В. М., Андріанов П. Н., Волощук І. С., Дубов А. Г., Зеєр Е. В., Качнев В. І., Путі-лін В. Д., Смагін І. І., Сеульський Р. П., Столяров Ю. С., Розумовський В. Г. та інші [1]. На основі педагогічних досліджень та проведеної експериментальної роботи у 4–10 класах загальноосвітніх шкіл автори розкрили можливість запровадження елементів технічної творчості на уроці трудового навчання, як один із засобів розвитку їх творчо-технічних здібностей. Практичне застосування технічної творчості учнів у навчальному процесі довело, що вони на порядок випереджали своїх однолітків у швидкості мислення, прийнятті креативного варіанту відповіді, виявляли причино наслідкові дії та інше.

Психологічний аспект можливостей розвитку творчо-технічних здібностей учнів в основній школі досліджували Гільбух Ю. З., Максимен-ко С. Д., Моляко В. О., Петрясинський З. М. та інші. На основі зроблених ними досліджень та проведених експериментів в школах та позашкільних закладах автори доводять, що розвиток творчо-технічних здібностей в учнях, можливий і є реальним. Більш того, експериментальна база їх досліджень доводить, що учні, які займалися технічною творчістю мають більш розвинуте мислення, відзначаються нетривіальним вирішенням складних технічних задач та розвинутою уявою.

Педагогічні основи розвитку творчих здібностей учнів молодших класів досліджував І. С. Волощук, який виявив, що навіть у цьому віці в учнях можливо і потрібно розвивати творчі здібності, які є ефективним результатом пропедевтичної підготовки шляхом формування структурних складових потенціалу творчої особистості з наступним залученням до розв’язання творчих задач наукового, технічного, організаційного та художнього характеру [2].

Незважаючи на зроблені психолого-педагогічні дослідження, які доводять можливість застосувати технічну творчість учнів на уроці і беззаперечно стали науково-практичним надбанням для науковців та практиків, багато проблем запровадження цього виду діяльності у навчальному процесі ще не висвітлено. Зокрема, проблему заміни репродуктивної діяльності учнів на технічно-творчу, або певне поєднання технічної творчості із отриманням знань і вмінь про засоби праці і технологічні процеси. Не висвітленими залишилися й інструменти запровадження технічної творчості учнів, які допоможуть вчителю організувати розвиток творчо-технічних здібностей учнів; відсутні дослідження, які вказують на кількість репродуктивної та творчої діяльності, що має бути у змісті; за якими принципами потрібно відбирати зміст навчального матеріалу та об’єкти праці, які б відповідали дидактичним принципам трудового навчання і розвитку творчо-технічних здібностей учнів. Все це потребує наукового теоретичного обґрунтування. Крім означеного, існує ще ряд проблем серед яких створення навчально-методичного комплекту та багато інших психолого-педагогічних проблем запровадження технічної творчості учнів на уроці «Трудового навчання». Зовсім не розкрито в дослідженнях за якими критеріями та як потрібно готувати вчителя, щоб він був теоретично і практично готовий до викладання нового дидактично обґрунтованого навчального матеріалу на уроках трудового навчання в школі.

Спираючись на зроблені попередніми науковцями дослідження та виявлені при їх аналізі ряд нерозкритих проблем запровадження технічної творчості учнів в шкільну практику метою статті став розгляд кількох з ба-гатоаспектних проблем, які стоять перепоною для запровадження в учбовий процес трудового навчання технічної творчості учнів, як одного з

Варіанту сучасної трудової підготовки учнів.

Сучасна економічна перебудова в Україні, встановлення ринкових відносин й загальна зміна політичного устрою, викликали ряд змін в усіх галузях діяльності. Не обминули вони і освітню галузь, яка одна з перших відчула на собі усі «за» і «проти» реформи української школи. Саме в ній під гаслом гуманізації усілякими правдами і не правдами освіта все більше стає гуманітарною, що боляче віддзеркалюється на вітчизняній трудовій підготовці технічних фахівців.

На різних етапах розвитку України реформи школи мали різні підходи до здійснення трудового і політехнічного навчання та зв’язку школи з життям.

У 20-х роках ХХ століття школа будувалася як професійна на основі проекту «Положення про єдину трудову школу Української РСР» в якій давалася загальноосвітня підготовка потрібна до вступу у вищі навчальні заклади, одночасно забезпечуючи допрофесійну підготовку учнів [3].

У 50-ті роки був відхід загальноосвітньої школи від принципу її зв’язку з життям. Трудова і політехнічна підготовка учнів не була в центрі роботи школи. Школа в ті роки головну увагу приділяла підготовці учнів до вступу у вищі навчальні заклади. Питання практичного ознайомлення учнівської молоді з основами виробництва, підготовки підростаючого покоління до праці у галузі техніки та створення технічних матеріальних цінностей, були зовсім виключені з навчальних планів і програм. І лише у 1958 році з виходом закону «Про зміцнення зв’язку школи з життям і подальшим розвитком системи народної освіти в СРСР» робота школи була спрямована на принцип зв’язку навчання з працею [4]. Подальші зміни 1966 року, коли вийшла Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи по дальшому поліпшенню роботи середньої загальноосвітньої школи» навчальний процес в школі впав у певні крайнощі суцільної політехнізації, прагнучі підготувати кваліфікованих робітників для промисловості і сільського господарства [5]. При цьому почала недооцінюватися роль загальноосвітньої підготовки.

У процесі виправлення зроблених помилок у 1977 році перед школою було висунуто нове завдання – формування в учнях активної життєвої позиції, вдосконалення підготовки їх до праці з врахуванням науково-технічного прогресу, який вимагає підвищення культурно-технічного і освітнього рівня трудящих, вдосконалення підготовки кваліфікованих кадрів робітників і спеціалістів [6].

Згодом школі було дано завдання зорієнтуватися на диференційований підхід до навчання учнів у старших класах.

Останньою реформою школи став Закон України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про освіту». Відповідно до якого було прийнято Концепцію про державний стандарт у галузі «Технологія». Відповідно до нього визначалося, що засобами трудової підготовки

Потрібно сприяти соціально-трудовому становленню учнів, їх ефективному професійному самовизначенню в умовах ринку праці, оволодіння загально технологічними та спеціальними компонентами знань, вмінь та навичок.

Аналізуючи вищеозначені реформи школи та принципи трудової підготовки учнів було виявлено певну циклічність та прилаштування школи відповідно до таких державних вимог як: економічних, політичних і соціальних.

Аналіз сучасного стану школи виявив певні протиріччя у трудовій підготовці, де навчальний процес повинен готувати спеціалістів відповідно до вимог високо розвинутого технологічного виробництва ХХІ століття з певним практичним досвідом а натомість, предмет «Трудове навчання» став вербальним.

Pages: 1 2