Серед безлічі діючих осіб, у романі самим великим планом показана Тетяна Ларіна, що автор називає своїм “милим ідеалом”. У російській літературі жінки оспівані особливо впечатляюще. Краса жінки робить світлим мир, наповнюючи його особою духовністю. Пушкіна виділяє Тетяну з багатьох представниць дворянського суспільства тільки лише тому, що вона по своєму розвитку вище навколишнього середовища. Краса навколишньої природи, постійна самота, звичка мислити самостійно, природний розум сформували внутрішній мир Тетяни до якого, при всьому своєму розумі, не доріс Онєгін.

У своїй сім’ї вона була самотня. Пушкіна пише: “Дика, сумна, мовчазна, як лань лісова, боязка, вона в сім’ї своєї рідної здавалася дівчинкою чужий”.

Зустрівши Онєгіна, у якому вона відчула незвичайної людини, Тетяна полюбила його. Лист Ларіної вражає силою почуття, тонкістю розуму, повно скромності й краси. Онєгін не розглянув головного в Тетяні: Тетяна - це одна з тих цільних натур, що може любити тільки один раз. Онєгіна торкнуло лист, але не більше того. Він говорить Тетяні: “И скільки б не любив я вас, привыкнув, розлюблю негайно”.

Образ Тетяни протягом усього роману зростає у своєму значенні. Потрапивши у вище аристократичне суспільство, Тетяна в глибині душі залишилася колишньою російською жінкою, готової проміняти “дрантя маскараду” на сільську самоту. Еў стомлює нестерпну дурницю, що займає жінку її кола, вона ненавидить хвилювання. Поводження й учинки Тетяни протипоставлені модної пихи самолюбиво-байдужих дам великого світла й обережної передбачливості порожніх, провінційних кокеток.

Правдивість і чесність - основні риси характеру Тетяни. Вони проявляються у всьому, і в листі, і в заключній сцені пояснення з Онєгіним, і в міркуваннях наодинці із собою. Тетяна належить до тих піднесеним натурам, які не знають розрахунку в любові. Вони віддають всі сили свого серця, і тому вони так прекрасні й неповторні.

У суспільстві, “де вихованням немудро блиснути”, Тетяна виділяється своїми пізнаннями й оригінальністю. Наділена “норовливої головою”, Тетяна проявляє незадоволеність життям у дворянському середовищі. І повітовою панянкою, і княгинею, “величною законодавицею зал”, вона тяготиться дріб’язковістю й убогістю інтересів навколишніх.

Пушкін пише, захоплюючись її якостями: “Мимоволі, милі мої, мене стискує сожаленье. Простите мені, я так люблю Тетяну милу мою”. Тетяна гарна й зовні, і внутрішньо, у неї проникливий розум, тому що, ставши світською дамою, вона швидко дала оцінку аристократичному суспільству, у яке потрапила. Її піднесена душа вимагає виходу. Пушкіна пише: “Їй задушливо тут, вона мрією прагне до життя польової.”

Вона мала можливість випити гірку чашу панянки, вивезеної на “ярмарок наречених”, переживши катастрофу своїх ідеалів. Вона мала можливість у московських і петербурзьких салонах, на балах уважно пронаблюдать людей, типу Онєгіна, глибше зрозуміти їхню незвичайність і егоїзм.

Тетяна - та рішуча російська жінка, що могла б піти за декабристами в Сибір. Вся справа в тому, що Онєгін не декабрист.

В образі Тетяни Ларіній Пушкін показав прояв незалежного жіночого характеру, тільки в області особистих, сімейних, світських відносин. Згодом багато російських письменників - Тургенєв, Чернишевський, Некрасов у своїх добутках уже порушували питання про права російської жінки, про необхідність її виходу на широку арену суспільно-політичної діяльності.

У кожного письменника є книги, де він показує свій ідеал жінки. Для Л. Толстого - це Наташа Ростова, для Лермонтова - Віра з “Героя нашого часу”, Пушкіна - Тетяна Ларіна.

У нашій сучасній дійсності вигляд “милої жіночності” придбав трохи іншу канву, жінка більше ділова, енергійна, їй доводиться вирішувати багато проблем, але суть душі росіянці жінки залишається колишньої: гордість, честь, ніжність - все те, що так цінував Пушкіна Втатьяне.