Ф. М. Достоєвський найбільший російський письменник, неперевершений художник-реаліст, анатом людської душі, жагучий поборник ідей гуманізму й справедливості. “Геніальність Достоєвського, писав М. Горький, незаперечна, по силі зображальності його талант дорівнює, може бути, тільки Шекспірові”. Його романи відрізняються пильним інтересом до інтелектуального й психологічного життя героїв, розкриттям складної й суперечливої свідомості людини. Роман Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” цей добуток, присвячений історії того, як довго й важко йшла через страждання й помилки бентежна людська душа до збагнення істини. Для Достоєвського, людини глибоко релігійного, зміст людського життя полягає в збагненні християнських ідеалів любові до ближнього. Розглядаючи із цього погляду злочин Раскольникова, він виділяє в ньому в першу чергу факт злочину моральних законів, а не юридичних. Родіон Розкольників людина, по християнських поняттях глибоко грішний. Мається на увазі не гріх убивства, а гординя, нелюбов до людей, думка про те, що всі “тварини тремтячі”, а він, можливо, “право має”. “Право має” використовувати інші як матеріал для досягнення своїх цілей. Тут цілком логічно згадати рядки А. С.Пушкіна, що нагадують суть теорії колишнього студента Родіона Раскольникова: Ми все дивимося в Наполеоны: Двоногих тварин мшлионы Для нас знаряддя одне. Гріх убивства, по Достоєвському, вторинний. Злочин Раскольникова це ігнорування християнських заповідей, а людина, що у своїй гордині зуміла переступити, по релігійних поняттях здатний на все. Отже, по Достоєвському, Розкольників робить перший, головний злочин перед Богом, друге вбивство перед людьми, причому як наслідок першого. На сторінках роману автор докладно досліджує теорію Раскольникова, що привела його в життєвий тупик. Теорія ця стара як мир. Взаємозв’язок між метою й засобами, які можуть бути вжиті для досягнення цієї мети, досліджувалися давно. Єзуїти придумали для себе гасло: усі права захищені 2001-2005 “Мета виправдує засобу”. Власне кажучи, це висловлення є квінтесенцією теорії Раскольникова. Не маючи необхідні матеріальні можливості, він вирішує вбити бабу Алену Іванівну, ограбувати її й дістати кошти для досягнення своїх цілей. При цьому, однак, він постійно мучиться одним питанням: чи має він право переступити юридичні закони? Відповідно до його теорії, він має право переступити через інші перешкоди, якщо виконання його ідеї (”рятівної, може бути, для людства”) того зажадає. Отже, “звичайний” або “незвичайний” людина Розкольників? Це питання його хвилює більше старухиных грошей. Достоєвський, зрозуміло, не згодний з філософією Раскольникова, і змушує його самого відмовитися від її. Письменник треба тій же логіці, за допомогою якої він привів Раскольникова до вбивства. Можна сказати, що сюжет має дзеркальний характер: спочатку злочин християнських заповідей, потім убивство; спочатку визнання вбивства, потім збагнення ідеалу любові до ближнього, щире каяття, очищення, відродження до нового життя. Як же Розкольників зміг осягти помилковість власної теорії й відродитися до нового життя? Так само, як сам Достоєвський знайшов свою істину: через страждання. Необхідність, неминучість страждання на шляху збагнення сенсу життя, знаходження щастя наріжний камінь філософії Достоєвського. Він не любується ним, не носиться з ним, по вираженню Разумихина, як курка з яйцем. Достоєвський, вірячи в спокутну, що очищає силу страждання, раз за разом у кожному добутку разом зі своїми героями переживає його, досягаючи тим самим дивної вірогідності в розкритті природи людської душі. Провідником філософії Достоєвського в романі “Злочин і покарання” є Соня Мармеладова, все життя якої самопожертва. Силоміць своєї любові, здатністю перетерпіти будь-які борошна вона піднімає Раскольникова до себе, допомагає йому перемогти самого себе й воскреснути. Філософські питання, над дозволом яких мучився Родіон Розкольників, займали розуми багатьох мислителів, наприклад, Наполеона, Шопенгауэра. Ницше створив теорію “білявої бестії”, “суперлюдини”, якому все дозволено. Пізніше вона лягла в основу фашистської ідеології, що, ставши пануючою ідеологією третього рейха, принесла незлічимі нещастя всьому людству. Тому гуманістична позиція Достоєвського, хоча й скована рамками релігійних поглядів автора, мала й має величезне суспільне значення. Достоєвський показав внутрішній духовний конфлікт героя: раціоналістичне відношення до життя (”теорія про надлюдину”) вступає в протирічч