Оскільки проаналізувати всі сюжети навіть дуже стисло немає можливості (та й потреби), тому зупинимося детальніше на аналізі окремих — в першу чергу найпоширеніших, а також найцікавіших з них.

Найдавніші баладні сюжети ті, в яких відображено древні дохристиянські вірування праслов´ян. Це — так званий міфологічний пласт. Сюди належать балади, побудовані на прийомі метаморфози — перевтілення людини в дерево, пташку, квітку. М. Драгоманов, палкий прихильник міґраційної школи, вважав усі ці сюжети мандрівними, запозиченими від інших народів. Частково можна погодитися з цією думкою, бо й справді сюжети про перетворення людини зустрічаємо і в античній міфології (наприклад, перетворення Нарциса в квітку) і в епосах інших народів. Однак в українців, можливо, й на основі запозичення, виробилися свої національні сюжети. Найпоширеніший — сюжет про перетворення ненависної для свекрухи невістки у тополю — зустрічається по всій території України. Існують різні його варіанти, але в основному всі вони зводяться до єдиної фабули: свекруха, зненавидівши невістку, відправляє сина в далеку дорогу (часто — в солдати), а невістці наказує робити якусь важку роботу, виконуючи яку вона перетворюється у дерево:

Ой послала мати та сина в дорогу. 

Молода невістка весь день

Молоду невістку у поле до льону:  працювала

—  Ой, іди, невістко, у поле до льону, 

—  Льону не добрала, в полі ночувала.

Не вибереш льону — не вертай 

Льону не добрала, в полі ночувала

Додому. І посеред поля тополею стала.

Або:

Посилала мати сина у солдати,

Молоду невістку зелен-жито жати.

(«Ой чиє то жито, чиї то покоси»)

Часто вказується на те, що свекруха невістку «закляла»: «Бодай же ти, невістице, там тополев стала!». Коли син повертається додому, вона наказує йому зрубати тополю, але дерево розповідає йому правду. Сповідь невістки-тополі є кульмінацією сюжету, після якої настає розв´язка — син проклинає матір:

А бодай же мати на світі не жила, Що мене з тобою з пари розлучила.

—  А бодай ти, моя мамко, спасіння не мала,

Що ти мою вірну жінку тополев назвала…;

Або ж просто застерігається дівчат не поспішати з заміжжям. У цій баладі відображено давнє анімістичне вірування про переселення людської душі в рослинний світ (реінкарнація). Воно підсилено й мотивом віри в магічну дію слова (заклинання, прокляття). На цих же засадах побудований схожий сюжет про те, як мати необережно закляла свого сина в явора, бо сказала ці слова на свято Русалій, коли, за давнім повір´ям, найбільше треба берегтися заклять. Син пішов до лісу і справді став явором, а коли його мати проходила повз нього, сказав їй, що вже більше ніколи не повернеться додому.

Сюди примикає також сюжет про те, як свекруха, не злюбивши невістки, дає їй випити отруту. Але син, зрозумівши злий намір матері, випиває чаклунський напій разом з коханою дружиною:

Сину свожу дала вина солодкого,

 А син та невістка вірненько любились,

Нелюбій невістці — яду зеленого.

Взяли стакан яду та й переділились.

Невістка стала тополею, а син — явором. У деяких варіантах мати, зрозумівши, що вона, вбиваючи невістку, втратила разом з нею і сина, теж випиває отруту і стає березою. Як бачимо, у цьому сюжеті долучається ще один мотив — чаклунство: магічний напиток має силу перетворити людей у дерева. Подібні мотиви є також в казках, легендах, билинах.

Явище метаморфози зустрічається також у баладах про дівчину, яку силоміць видали заміж за нелюба (часто із забороною 7 років повертатися додому). Не витримавши важкої долі, нещасна жінка перетворюється у пташку (зозулю або голубку) і повертається у батьківський садок.

До найдавнішого «шару» відносяться також балади про кровозмішання (інцест) — тема поширена у творчості всіх народів. В українському фольклорі найпоширенішим є сюжет про сестру і дев´ять братів-розбійників (поширений на всій етнічній території, налічує понад сто варіантів). Найбільш типовим можна вважати текст балади «Жила вдова на Подолі»:

Ой жила вдова сім літ на Подолі

Та й не мала вдова ні щастя, ні долі.

Тільки мала вдова дев´ять синів зроду,

А десяту дочку, хорошу на вроду.

Сини, вирісши, стали розбійниками, а дочка вийшла заміж за крамаря. Одного разу, коли вона з чоловіком їхала торгувати, у лісі на них напали розбійники, крамаря вбили, а невпізнану сестру забрали з собою:

Взяли крамаря убили, а крамарку полюбили,

Всі розбої спать лягли, тільки один не лягає,

З крамаркою розмовляє.

(Варіант у записі О. Марковича)

Коли брати дізнаються, що «крамарка» їхня рідна сестра, вони віддають їй пограбоване багатство, але вона відповідає:

Ой не треба мені та й золота того,

 А віддайте мені крамарика мого.

Ще цікавіший варіант цього сюжету побутує на Закарпатті — балада «Била в Дана красна жона». У ній співається про дуже красиву дівчину, яка вийшла заміж за Дана. Щоб ніхто її не бачив, вони поселилися в лісі у кам´яному будинку. Вночі на них напали дев´ять розбійників: Дана вбили, дитину затоптали, «аз Данихов нічку спали». Але молодший брат «не спав, цілу нічку передумав». Виявилось, що Даниха — їх рідна сестра. Далі у баладі зафіксоване давнє вірування в очищаючу силу води. Розбійники, усвідомивши свій злочин, «пішли на гору, поскакали усі в воду»:

Вісім впало і пропало, а дев´ятий і не пропав,

Все на воду він випливав, бо з сестрицев нічку не спав.

Так встановлюється справедливість, зло покаране природною стихією.

Балада «Ходило дівчатко коло визлой води» розкриває мотив кровозмішання між матір´ю та її рідними синами: народивши двох хлопчиків незаконно, вона кидає їх у «визлу воду», думає, що вони втопились. Однак діти не загинули (вода винесла їх на берег) і через багато років вони випадково заходять в шинок, де їх мати була шинкаркою. Один з хлопців закохується в неї і збирається одружитися, але його брат дізнається правду і перешкоджає їхньому шлюбові. Цей сюжет, без сумніву, можна вважати міґраційним (згадаємо хоча б міф про царя Едіпа з грецької міфології).

Серед баладних тем, наявних у фольклорі ряду європейських народів, виділяється також тема підмови дівчини на мандрівку, яка завершується для неї трагічно. Вона аналізується у праці Климента Квітки «Українські пісні про дівчину, що помандрувала з зводителем» (1926). Основою цієї теми був древній язичницький звичай, описаний в багатьох давніх документах (в тому числі і в «Описі України» Боплана) — викрадення дівчини з метою шлюбу. На всій території України і сьогодні широко побутує балада «їхали козаки із поля додому»:

Їхали козаки із поля додому

Та й зустріли Галю, забрали з собою…

Звівши її, вони радять їй повертатися додому, але вона не захотіла. Тому вони «прив´язали Галю до сосни косами» і «сосну підпалили». У цьому мотиві спостерігаємо відгомін язичницьких жертвоприношень. Саме так (прив´язавши косою до сосни) приносили в жертву поганським божкам молодих дівчат. Цей ритуал вважався шлюбом дівчини з божеством, тому ще й зараз у весільній обрядовій ліриці зустрічається мотив нареченої під палаючою сосною («Горіла сосна, палала»). Названу баладу часто співають на весіллі. Пізніше звичай спалювання поширився як кара за жіночу невірність або зраду, але і тоді зберігав усі риси язичницького жертвоприношення. Очевидно, саме такий випадок описаний в баладі «Ой ти, Галю, Галю, молодая».

До найбільш давніх можна зарахувати також балади типу «Замурована мила» (або «Замурований милий»):

На широком полю висока тополя. Як ся мать дізнала про свойого сина, Ходило дівчатко до милого двора. Она свого сина замуровать дала.

Тут мова йде про древній звичай жертвоприношень, коли замуровували хлопця чи дівчину в стіну культової споруди. Цей звичай зберігався до часів середньовіччя і був поширений у країнах Західної Європи, але дещо видозміненим (великих грішників замуровували на площах чи у стінах монастирів, залишаючи невелике віконце, яким час від часу передавали їжу, і так вони до смерті спокутували свої гріхи. У баладі ж ідеться про первісне ритуальне замурування, бо коли хлопець просить:

— Мурники, мурники, прошу вас про Бога! Лишіть ми оконко до милої двора,

Та мати, дізнавшись про це, «ще грубіле мур дала». В існуючих варіантах є різні розв´язки цього сюжету. Найчастіше, дізнавшись про смерть коханого (або ж коханої у «Замурованій милій») другий із закоханих теж гине. На них виростають квіти (розмарин і лілея, або фіалки), і мати-убивниця хоче їх знищити, за що син з землі її проклинає:

Ой бодай ти, мати, чорнов скалов стала,

Що ти наші квіти повикоповала.

Pages: 1 2

Збережи - » Тематичний аналіз основних сюжетів . З'явився готовий твір.