Визначальної рисою творчості Андрія Малишко літературознавці одностайно називають пісенний ліризм. «Пісенність - це одна з найголовніших і найдорожчих рис всієї поезії Малишко, і ліричної, і лироэпической», - підкреслював Дмитро Павличко. Пісня - улюблений жанр поета. Є в його поетичній спадщині цикли віршів «Пісня дороги», «Пісня яворів». Є поетичні портрети вчителів і друзів, названі піснями, - «Пісня Тараса Шевченко», «Пісня Максима Рильська», «Пісня Олександра Довженко». Пісенність і музикальність - природна стихія вірша Малишко

Не випадково так багато добутків любовної лірики Малишко покладені на музику: «Ти мене назвешся ночами», «Я забув, що й плачуть від поцілунку…», «Ми підемо, де трави похилі». А ще були «Учителька», «Пісня про Київ», Київському вальсі. Музику на тексти Малишко писали композитори брати Платон і Георгій Майбороди, Лев Ревуцкий, Андрій Штогаренко, Петро Козицкий, Алексадр Билаш і др.

Всенародну любов одержала «Пісня про рушнике» («Рідна мама моя…»), написана в 1959 р. до фільму «Роки молоді». Непомітно промайнув на екранах маловиразний фільм, а пісня живе й дотепер, вона відома на всіх континентах. У центрі її - образ українського рушника як символ материнського благословення й любові. З давніх часів вишитий рушник - одна зі святинь націй. Як у жодного іншого народу, український рушник має безліч урочистих і важливих функцій. Це прикраса сучасного селянського будинку. І в міських квартирах образи, портрети Шевченко й батьків прикрашаються рушниками. На торжествах і сімейних святах його простилають у центр стола. За старих часів сватання вважалося вдалим, якщо дівчина подавала рушник. І зараз, під час весільної церемонії, молодята стають на рушник. Проводжаючи дорослої дитини у великий мир, матір дарувала на щастя вишитий рушник. Вся ця глибока фольклорна символіка знайшла відображення в «Пісні про рушнике». Пісня присвячена незабутньому образу матері, що проводжає сина з рідного будинку «у дорогу далеку».