ТЕМА ПРИРОДИ В ПОЕЗІЇ С. А. ЄСЕНІНА Сергія Олександровича Єсеніна часто називають співаком російської природи. Немає такого стану навколишнього світу, якого б тонко й поэтично не оспівав художник. Своєрідно й піднесено відкриває таємниці природи його поезія, може бути, того його улюбленим художнім прийомом було уособлення. У віршах поета дерева, трави, тихі води - все живе й Дихає своєю неповторною й чарівною принадністю. Там, де капустяні грядки Червоною водою поливає схід, Клененочек маленький матці ^ Зелене вим’я ссе Такому погляду на мир не можна навчитися, із цим можна тільки народитися, уважаючи себе складовою частиною великої матері-природи

Саме такий погляд Єсеніна на навколишнє. Він піднесений всім сущим і квапиться передати свій захват, висловити радість буття. Сохне стаявшая глина, На сугоръях гнилизна опеньок. Танцює вітер по рівнинах, Руде ласкаве осля. Пахне вербою й смолою.

Синь те дрімає, то зітхає. У лісового аналоя Горобець псалтир читає. Мир, створений творцем, сприймається поетом як ідеальний, позбавлений яких-небудь вад

У ранній ліриці Єсенін часто вживає церковно-слов’янську лексику. Він як би поєднує землю й небо, а природа - вінець їхнього утвору. Свій стан душі поет передає через картини природи

На початку творчості навколишній світ повний гармонії й фарб. Драговини так болота, Синій плат небес. Хвойною позолоттю Взвенивает ліс. Тенькає синиця Меж лісових кучерів, Темним ялинам сниться Гомін косарів. Але згодом з’являються проблеми, життя показує поетові й зворотній стороні

Безтурботна юність канула в Лету. На зміну яскравому й безтурботному пейзажу приходять картини раннього зів’янення. Поет любить порівнювати зрілість людини з осінньою порою року. Ще не зблякли фарби, вони навіть стали яскравіше: багряні, золоті, жовтогарячі, але це останній спалах перед довгою зимою - старістю

Єсенін дуже часто застосовує цю метафору у своїх віршах. Відговорив гай золота Березовою, веселою мовою, И журавлі, сумно пролітаючи, Уж не жалують більше ні про кого. У пізній ліриці картини природи повні драматизму, фатального передчуття. У навколишньому світі поет бачить пророкування своєї ранньої загибелі

Це не просто гарні й трагипоэту цього не дане, і у віршах звучить легкий смуток, світла туга за втраченою молодістю. Сніжна рівнина, білий місяць, Саваном покрита наша сторона. І берези в білому плачуть по лісах: Хто загинув тут? Умер? Уже не я чи сам?