Тема: природа. Природа завжди займала особливе місце в літературі. Не обійшли цю тему письменники 20 століття. Але якщо раніше природу оспівували, захоплювалися нею, то в добутках письменників сучасників ясно звучить заклик урятувати те, що ми втрачаємо. 20-ый століття з його моральними й екологічними проблемами відбився в добутках Чингиза Айтматова, Валентина Распутіна, Віктора Астафьева й багатьох інших письменників. З темою природи копіювання заборонене © 2005 тісно зв’язане творчість В. Распутіна

Письменник, що виріс у Сибіру, віддав своє серце цьому краю. Величні сибірські простори, незвичайний мир байкальської природи, тайгові ліси назавжди прив’язують до себе людини. І душу письменника не може не боліти, бачачи, як знищується природа, як владно й бездумно людина розпоряджається з нею, не замислюючись про майбутнє своїх дітей

Таке вторгнення в природу губительно, і в першу чергу для самої людини. Вимирають цілі села. І це трагедія для тих, хто кревними узами пов’язаний з рідною землею. Бабка Дар’я з повісті “Прощання із Запеклої” самовіддано захищає село, що підлягає затопленню

Тут жили її предки, тут вона народилася й прожила нелегке життя. А от тепер її рідна земля підлягає затопленню. Вишикувалося нове селище з новими будинками й з новим життям. Але це вже ніколи не буде та, рідна, кревна земля

Цій землі віддане життя. Для Дар’ї й інших старих це трагедія. Як дерево без ґрунту, так душу людини без рідної землі засихає. По-варварськи винищуючи природу, ми губимо свою душу. Людина, що знищує свої коріння, вчиняє злочин не тільки проти природи, він несе відповідальність перед людьми, перед своїм майбутнім

Тему природи й людини зачіпає у своїх добутках інший сибірський письменник Віктор Астафьев. У романі ” Цар-Риба” людина також іде проти природи. Особливо яскраво й гостро зачіпається ця проблема в одній з основних глав. Людина й природа це одне ціле

И не можна цей зв’язок руйнувати. Але як часто в нашім житті через жадібність забувається в людині людин. Рибалка Игнатьич піймав величезного осетра ” цар-рибу”, як називали її внароде.

Осліплений жадібністю, він не бажає відпустити рибу, але й упоратися з нею не може. У підсумку людини й риба, мисливець і жертва гинуть разом. Игнатьич згадує все своє життя, всі гріхи й приймає відбувається за “заслужену кару”.

Як часто в сучасній літературі людин показаний істотою бездушним, сьогоденням варваром. Це і є головною думкою роману Чингиза Айтматова “Плаха”. Цей роман нікого не може залишити байдужим, він зачіпає за живе. Наше століття з його пороками знайшов реальне відбиття в “Пласі”. Людина йде проти природи, забувши, що він і сам частина її. Знищуючи природу, він тим самим прирікає себе на загибель, на плаху

На перших сторінках роману ми зустрічаємо пару вовків синьооку вовчицю Акбару й сильного гарного вовка Ташчайнара. Життя їх протікала в ” нескінченній погоні по нескінченним моюнкумским просторах. Айтматов розкриває перед читачами життя великої савани. Все йде своєю чергою, всі підвладно законам природи. Усе в природі взаємозалежно: “гнане й пренаступне одне буття жорстокого буття”.

У всім є своя гармонія, що руйнує людина. Людина вторгається в природу, порушуючи вічні закони. Дуже яскраво з усією жорстокістю показана сцена винищування сагайдаків. Заради власної наживи, заради виконання плану по мясосдаче людина розстрілює череди тварин. На тлі всіх злодіянь, чинених людиною, вовки виглядають куди більше гуманні й великодушними, чим самі люди

У Ташчайнаре й Акбаре більше людського. Вовки, рятуючи себе й своїх дитинчат, змушені залишати свої рідні місця, але ніде їм немає порятунку. Всі вовченята гинуть від рук людських. Людина ж в “Пласі” представлена у всій своїй низькості й бездуховності

Один з головних героїв роману Авдий, що був семінарист, намагається встати на боротьбу за душі людські. Ведений щирим бажанням проповідувати вічні цінності, урятувати погублені душі, Авдий попадає в мир наркоманів і алкоголіків. Але не мають дії його слова, розповіді про Бога, розпачливі заклики до покаяння. І Авдий Калистратов гине від рук тих, кого він хотів урятуватися

Кінець роману трагичен: гинуть і люди й вовки. Кожному своя плаха. Айтматов дає зрозуміти, що людина не цар природи, а невід’ємна частина її. Проблеми, підняті письменниками, стосуються кожного з нас. Їхнього добутку ясно дають зрозуміти, що людині настав час зупинитися й одуматися. Що ж ми втрачаємо, вирубуючи лісу, забруднюючи ріки й повітря, винищуючи тварин

Природа просить про допомогу, і тільки в наших силах зупинити катастрофу