З невеличкої хатини вийшли Олена і Лієвич. Сьогодні у них прощальний вечір, бо Сте-фан змушений поїхати на два роки, щоб закінчити навчання. Вони не знаходять слів, щоб висловити свої почуття. Він просить її говорити, щоб назавжди запам’ятати голос коханої. Вона з усміхом питає, що може, йому ще й присягу на вірність зложити? Стефан говорить, що вірить не в присяги, а у силу любові. Олена відповідає, що полюбила з першої хвилини, коли зрозуміла, що він говорив правду, не боявся ніколи і нічого. І з другої хвилини, коли переконалася, що він цільна натура, «задивлювався на жінок не очима нинішнього брудного егоїзму, а людини людяної…» їй подобається і те, що не перетворював себе в «модну мавпу», не дуже дотримувався умовностей «світського життя».

Стефан висловлює жаль, що родина Олени його не терпить і може присилувати її вийти заміж за когось, на їхню думку, достойнішого. Але Олена відповідає, що цього ніхто не може зробити проти її’ волі і просить вірити в любов, а поки що їхні заручини - таємниця.

Пристрасно прощаються, цілуючи руки і просячи один одного триматися ці два роки розлуки, любити й вірити.

Прийшли нові часи і принесли радникові великі клопоти.

Хоч для сина Германа-Євгена-Сидора наймали репетитора, він щоразу приносив за кожне півріччя все гірші і гірші свідоцтва. Батько лютився, а сестри ховали брата, поки не пройде батьків гнів.

Після закінчення навчання Герман-Євген-Сидор поїхав на однорічну військову службу. Разом з ним відійшло і щастя родини Ляуферів, бо незабаром стало з’являтися безліч векселів за борги сина. Пан радник же все частіше затримувався у кав’ярнях, інколи там і ночував. Його «слабка сторона» перемогла.

Лікар жаліє приятеля І говорить, що у нього ж іще дві незабезпечені доньки. Йому заперечують, що дівчата, вийшовши заміж, самі себе забезпечать. Адже Олена уже, мабуть, заручена з К-им? Батько відповідає, що донька не хоче за нього заміж, бо не любить. Ляу-фера підняли на сміх, сказали, що у нього вдома «бабське панування» і що це неприпустимо, щоб дівчина відмовлялася від заміжжя лише з причини нелюбові. І раніше вибирали собі жінку за домовленістю, та й нічого - звикали, жили добре, тим більше, що жінка - як «молодий кінь», «почує сильну, залізну руку, так і подасться».

Коли йшли додому, лікар запропонував радникові поговорити з Оленою, кажучи, що вона добра, шляхетна і не захоче, щоб родина страждала від бідності. Аби лиш забула того… 1 тільки тут батько дізнався, що його донька зустрічалася зі Стефаном Лієвичем, навіть була таємно заручена. Потім трапилося нещастя: молодий чоловік «набрався десь у шпиталі тифу й помер». Олена тяжко переживала, навіть захворіла, тому й звернулася за порадою до лікаря і змушена була йому все розповісти. Батько дуже образився, що останнім про це дізнався, і попросив свого товариша поговорити з дочкою, умовити її.

Лікар прийшов поговорити з Оленою. Батьків приятель став говорити, що дівчина повинна думати не лише про свої почуття, а й про обов’язки перед родичами. Олена гостро відповіла, що «не може інакше збирати, як сіялось» і що батьки самі винні у негідній поведінці її брата. Тоді лікар вирішив викласти всю гірку правду: «всі вони знищені, її батька через якусь-то суму, котру мав у себе в сховку й котрої недоставало, віддаляють зі

Служби».

Олена вражена, але каже, що вона була. до цього готова. І не бачить виходу з такого становища. Тоді лікар підказує вийти заміж за К-ого, який незабаром проситиме її руки. Дівчина категорично відмовляється, бо не любить його: «А подружжя без любові се, по моїй думці, брудні відносини». Старий чоловік аж розсердився, доводячи, що їм нікуди дітися, якщо не прийде звичайна місячна платня, адже старша сестра сама має дітей і до того ж скупувата, на платню Ірини - вчительки музики теж не проживеш. І хто ж буде догодовувати батьків, адже вони вас вигодували, виростили? Олена відповідає, що хоче сама заробляти на хліб і ділитися з родичами. Сказала, що вона мас розважливий критичний розум і не зверне «з раз обраного шляху», готова боротися з незлагодами життя, Бо во на - людина.

Через два тижні відбулася серйозна розмова батька й Олени з приводу її відмови вийти заміж за К-ого. Олена сказала, що «ніяка сила світу не стопче в мені мислячої самостійної людини» і що вона ніколи не буде жити брехнею. Батько знову почав кричати і проклинати дочку, кажучи, що вона все одно підкориться йому, тому що ще неповнолітня.

II До тієї самої хатини, звідки вони з Лієвичем виходили три роки тому, прямувала тепер Олена. Тут жила стара вчителька Маргарета, щира порадниця і подруга Олени.

У кімнаті були затишок, спокій і звучала музика Шопена. Олена, як вона це часто робила, тихенько сіла в крісло і поринула у спогади. Саме під таку музику Стефан і зважився сказати їй про свою любов.

Пізніше стара дама закінчила грати й увійшла зі світлом до кімнати. Вона не здивувалася несподіваній гості, бо так бувало часто. Олена сказала, що хоче написати листа К-ому, щоб він не приходив просити її руки, не принижувався, адже вона його не любить і відмовить. Маргарета почала умовляти Олену підкоритися, доводила, що К-ий - непоганий молодий чоловік, вона незабаром звикне. На це Олена гостро відповіла, що це «егоїст І чоловік гордий», а вона не є тією, котра «могла зносити на своїм карку панування другого». Стара вчителька відповіла з жалем, що такі думки не доведуть до доброго, адже ж зовсім не краще бути самотнім, нікому не потрібним, та ще й у бідності. То ж треба вітати Кого «як свого ангела-спасителя». Олена відповіла, що цього не буде ніколи, краще вмерти: «моральна нужда і абсолютна бідність - се одне й те саме. Наслідки їх однакові». І просить паперу, щоб написати листа К-ому з відмовою.

Жінки попрощалися холодно і німо. Вони обидві зрозуміли: щось їх роз’єднало після цієї розмови.

Чаша горя, яку довелося випити родині Ляуферів, ще була неповна. Герман-Євген-Сидор закохався, але дівчина залишилася глухою до його почуттів і відмовилася стати його дружиною. Хлопець не знайшов ніякого іншого виходу, як вистрілити собі в лоб.

Невдовзі радника усунуто зі служби, і гарні, золоті часи залишилися в минулому.

Найстарша дочка Ляуфера вийшла заміж за старого, але багатого чоловіка і проживала далеко від родичів, раз чи двічі на рік пишучи листи. Сестри не були між собою близькі, тому Олені було важко писати листа з проханням дати в оренду частину поля за містом, що належала зятеві.

Відповіді чекали довго, нарешті зять погодився на невигідних для Ляуферів умовах, але діватися було нікуди. Родина виїхала в село. Найменшу сестру старша забрала до себе - доки звикне.

Минуло п’ять років з того часу, як Ляуфери проживали на селі, відлучені від інтелігентного світу, від усякого товариства. Життя їх було тихе та сумне, приправлене бурхливими вибухами пияцтва Ляуфера.

Тепер головувала в родині Олена. На її плечах «спочивав гаразд цілої родини». Адже

Ірина вийшла заміж, але повдовіла і повернулася додому, а наймолодша, Геня, жила у ро

дині старшої, де привчалася до господарювання.

«Немає тяжчої кари для молодого живого духу, для бистроумних, енергійних, а надто ідеально уложених натур - як таке життя». Олену лякало, Що Й вона незабаром перейде в розряд людей байдужих, котрі турбуються лише про «фізичний добробут», тобто матеріальний достаток. Вона билася, «як той спійманий орел», у пошуках виходу з цього становища, але не бачила його.

Олена задивилася на мурашник, що був поблизу неї і пригадала статтю відомого російського критика Д. Писарева «Бджоли». Як багато почуттів піднімалося в її душі колись проти «трутнів. Тепер вона читала дуже рідко.

Найстарша сестра писала, що хоче продати землю, яку вони орендують, то ж хай заздалегідь домовляються з новим господарем, інакше через рік опиняться без оселі.

Пані радникова, колись «гарна і горда женщина», зломилась. Коли Олена розповіла їй про лист, та лише заплакала. Ірина часто хворіла, а найменша сестра, уже доросла, повернулася і тяжко працювала на полях нарівні з чоловіками. Сподіватися на чиюсь допомогу чи пораду було нічого, тому Олена й не розповіла родині про негативну відповідь нового господаря землі, а намагалася вже вкотре сама знайти вихід.

Олена познайомилася з лісничим, який підвіз її своїми кіньми. Новий знайомий розповів, що залишається на службі у барона, що купив ще одне село і замінив собі коня. Фельс радо пообіцяв навчити Олену правити кіньми і навіть дав у її розпорядження свій візок. Вона взяла поводи, а молодий чоловік сказав, що треба тримати сильно, а це для жінки з її ніжними руками важко. Тоді Олена, не соромлячись, сказала, що цими ніжними руками вона витягає п’ять-шість відер води для худоби, якщо цього нікому зробити. Фельс здивований прямотою дівчини.

Pages: 1 2 3

Збережи - » Тема «Людина». Ольга Кобилянська (1863 - 1942) . З'явився готовий твір.