Чорногорець кинувся до свого побратима, а Леся - до Петра. Підскочив Шрам, став перетягувати рану синові. А Сомко кинувся рятувати Кирила Тура. Старий полковник здивувався - треба було б покинути цього собаку, як він того заслужив. Але гетьман заперечив,

Що, мовляв, молода знайшлась би й друга, а от Кирила Тура другого не буде. Леся це почула, і її серце навіки відвернулося від Сомка.

Петро лікувався. Крізь марення він бачив, як Леся про нього турбується, як любить його. Але дівчина мала коритися долі, бо заручена із Сомком.

Сомкові прийшла звістка, що до Переяслава прибувають воєводи від царя. Порадилися й вирішили, що Шрам із сином поїдуть до Сомка, а Черевань із Лесею - до жінчиного брата Гвинтовки під Ніжень. Коли ж збереться гетьманське весілля, схилити старшину до походу на Тетерю й об’єднання України під одним гетьманом.

Коли вже виїхали за Броварський бір, побачили, що назустріч мчить гонець, і відчули недобре. Дійсно, посланцем був сам переяславський сотник Іван Юско. Він повідомив, що «зіньковський, миргородський і полтавський» полковники перейшли на бік Іванця Брюховецького. Тепер він володіє Україною по самі Ромни, має велику царську ласку та прихильність.

X

Другого дня, надвечір, подорожні наблизилися до хутора Гвинтовки, що стояв недалеко від Ніженя. У Гвинтовки був багатий панський будинок з панськими ж порядками та звичаями.

Запросивши гостей, Гвинтовка жалівся, що прості люди похваляються проти «городової» старшини. Стали такими сміливими, що навіть шапки не скидають, коли побачать значного козака на вулиці. Шрам запитав хазяїна, на чиєму ж він боці, той сказав, що, звичайно, на гетьманському.

До оселі завітав Пугач. Зав’язалася суперечка. Пугач, намагаючись припинити її, сказав: Нехай міщане дечим і поживились од козаків у польську заверюху, та вже ж і козаки почали тепер нагинати їм шиї справді по-шляхетськи. Засівши в їх магістрати, в ратуші, старшина козацька орудує їх війтами, бурмистрами і райцями, як чортяка грішними душами, Коли тобі полковник дав займанщину, то нехай воно так і буде; тілько ж не обіжай добрих людей, верни їм їх воли».

XI Шрам поїхав у Батурин до Васюти.

Петрові Шраменку було тяжко на серці через нещасливе кохання. Він став Блукати Пущею, щоб розвіяти смуток. Ходив-ходив, поки набрів на хутірець.

Там із подивом побачив Кирила Тура, який прогулювався з чорнявою дівчиною. Козаки зустрілися, як давні друзі, ніби й не було між ними смертельної бійки.

Розказав Кирило, як його добрі люди від смерті врятували, а він цього не дуже й хотів, бо що для козака смерть ніщо! Аби слава. Побратим його готується до чорної ради в Ніжені. Тепер запорожці на чолі з Іваном Мартиновичем Брюховецьким зададуть перцю «городовій старшині».

XII Урочище Романовського Кут було недалеко. Коли Петро під’їхав, то побачив, як багато людей у чорних сорочках вихваляли Івана Мартиновича Брюховецького, який так про них подбав, називали другим Хмельницьким.

Кобзарі співали, грали на кобзах та бандурах, походжаючи між людом. Петро помітив, що козаки тут не відрізняються одягом від голоти, не одягали звичних своїх кармазинів, їх можна пізнати лише по оселедцях та дорогій зброї.

Зажурився Петро, побачивши, яку небезпеку становить Брюховецький для долі України. Раптом усіх почали скликати на раду - судити Тура.

Суд розпочав батько Пугач. Він виступив із промовою і сказав, що ніхто ще так не зневажав козацький звичай, козацьку славу, як отой Кирило Тур, зв’язавшись із бабами. Діди вирішили покарати запорожця киями біля стовпа.

Дорогою Кирило запропонував Петрові йти в запорожці. Шраменко сказав, що він і сам про це думав.

Домонтовича, а батько вигнав їх. На що Шрам розлютився: мовляв, Україна в небезпеці, а

Вони любовні питання вирішують.

Борзнянський сотник Білозерець розповів Шрамові про події в Батурині (на раді Васюта Золотаренко схиляв старшину до того, щоб вона обрала його гетьманом). Шрам вирішує негайно їхати в Ічню; по дорозі зустрів гінця, який сказав, що тепер треба їхати вже не в Ічню, а в Ніжень, бо туди рушила вся старшина, присягнувши у церкві на вірність Сомкові.

Незабаром чоловіки зустрілися з гетьманським військом, із Сомком та Васютою. Сомко підбадьорював Шрама, говорячи, що тепер буде все гаразд - вірні йому Лубенський, Прилуцький, Переяславський та Чернігівський полки він відправив зі своїм генеральним писарем Вуяхевичем під Ніжень.

Галас, мішанина, безладдя у таборі Сомка. Шрам попросив Сомка довірити йому бунчук, панотець до ранку порядкував у таборі, а слідом зрадник Вуяхович підбурював на чорну раду.

XIV Розмова між Гвинтовкою і Череванем про заручини Лесі із Сомком.

У цей час приїхав ніженський сотник Гордій Костомара і попросив Гвинтовку поїхати В Місто навести лад. Міщани справляють разом із простими козаками поминки по Войтен-кові, Гвинтовка відмовився й сказав: «Моя хата скраю, я нічого не знаю».

Уранці Гвинтовка прислав козака до Петра і Череваня, щоб ті вдягали білі сорочки, жупани та їхали на раду в Ніжень. Княгиня прислала їм нові стьожки до комірів. Петро здивувався, що вони блакитні, а не червоні, як звикли носити козаки. Потім подумав, що це нова польська мода, і вдягнув.

Виїхали поспішно. Василь Невольник поїхав за своїм паном. Перед містом юрма вкрила все поле. Видно царський намет і московське військо з боярами. З правого боку став Брюхо-вецький, а з лівого - Сомко з військом. Народ бурлить, питає один одного, хто чию сторону держить. Тут тільки помітив Петро, що червоних стрічок у комірах козаків дуже мало, все більше блакитні. І зрозумів, що це щось лихе задумано.

Добрались до самої середини. Там було зроблено коло, посередині стіл під турецьким килимом, на ньому бунчук і корогва. Поряд стояв Брюховецький зі своїми запорожцями. Тепер він був у голубому жупані, гордий, дивиться ло-гетьманськи.

Аж ось виходить Сомко зі своєю старшиною усі в панцирях, при зброї, як до бою. «У руках Сомко держить золоту булаву Богданову; над ним розпустили хорунжі і бунчукові військову корогов і бунчук».

Молодий Шраменко милувався гетьманом і з сумом думав, що мало в нього залишилося прихильників, вірних душ.

Людське море шуміло й гомоніло. Брюховці закричали Сомкові, щоб той теж поклав бунчук і корогву, обізвали переяславським крамарем. Гетьман гордо відмовив, що він не буде слухати голодранців. Народ збунтував ще більше, ледве його угомонили старі січовики.

Один говорить до другого, що мовляв, діждалися-таки «празника», будуть тепер панами. Другий йому заперечує над ким же він буде панувати, коли «всяка душа буде рівна». Так і Брюховецький обіцяв. Тоді перший засміявся: «Не знаєш же ти Івана Мартиновича!» Він казав, що «нехай повеличаються, як порося на орчику, а там доволі з їх буде й греблі гатити. Буде кому панувати на Вкраїні і без мугирів. Івану Мартиновичу аби козацтво привернути до свого боку.

Як ось ударили голосно в бубни, засурмили в сурми». З царського намету в пишному вбранні вийшов князь Гагін з думними дяками. Його підручні винесли царську корогву, подарунки від царя старшині з гетьманом.

Князь став зачитувати царську грамоту. Задні, сільська голота, нічого не чули й стали викрикувати, що хочуть гетьманом Брюховецького. Сомкові прихильники це почули й стали вигукувати свого. Зчинився галас несказанний, докотився й до передніх лав. Спочатку кричали, потім зчепилися битися. Запорожці схопили Іванця за руки, посадили на стіл і булаву й бунчук до рук дали. Шрам кричить своїм, щоб спихали Брюховецького, а саджали Сомка. Кинулись купою до столу, але запорожці, як злі оси, не бояться нічого, бють вся-

Кого, хто не з блакитною стрічкою. Вирвали в Сомка бунчук, переломили надвоє, відняли й булаву. Оглянувся гетьман - а при ньому тільки жменя старшини, кругом одні запорожці. Нічого не залишалося Сомкові і його старшині, як відступити через царський намет до своїх коней. Царське військо пропустило їх і заступило від запорожців.

Прибув Сомко в табір Переяславського полку, став готувати військо до бою, щоб силою вирвати булаву. Як раптом вирушив з табору Ніженський полк. Прискакує конем Васюта й кричить, що біда. Тепер уже не він полковник ніженський, а Гвинтовка, он у нього вже й срібний піркач виблискує.

Поки Сомко роздумував, що йому робити в цю трудну хвилину, кілька сотень поїхало на поклон Брюховецькому, зрадивши свого безбулавного гетьмана.

Побачив Сомко, що лихо, поскакав із старшиною на конях до царського намету, а там Іванець від князя царські дари приймає. Біля нього Вуяхевич та інші значні сомківці із запорожцями,

Попросив Сомко в московського князя захисту й справедливості, а той не знає, що діяти, бо вже взяв від Брюховецького великі подарунки.

Pages: 1 2 3 4 5

Збережи - » Тема «Чорна рада». Пантелеймон Куліш (1819 - 1897) . З'явився готовий твір.