Найцінніше для багатьох людей — спілкування. Телефон — один із засобів спілкування, без якого вже важко уявити життя сучасної людини. В багатьох містах існує так званий “телефон довіри”, працівники якого, досвідчені психологи, добрим словом, корисною порадою підтримують тих, хто звертається, допомагають розібратися в складній життєвій ситуації і прийняти правильне рішення. У відповідь на дзвінок першим має озватися той, кому теле­фонують. І назвати себе, якщо він представляє офіційну організа­цію, або просто повідомити, що слухає, тобто готовий спілкуватися. Буває, що і той, хто телефонує, з перших же слів виявляє некоректність, запитуючи: «Хто це?», «Хто говорить?» Таке пово­дження неприємно вражає співрозмовника і настроює на недобро­зичливий тон. Зателефонувавши, людина передусім має привітатися. Якщо співрозмовники незнайомі, краще вжити привітання нейтральне, експресивно не забарвлене: «Добрий день», «Добрий вечір», «Здра­стуйте». Не тільки таке вульгарно-жартівливе, як «Здоровенькі були!», а й спокійніші, але злиті форми «Добридень», «Добрий вечір» у цьому разі не підходять. Закінчує телефонну розмову той, хто її розпочав. Він говорить якусь узагальнюючу фразу («Таке є життя», «Що поробиш?», «Отакі новини» тощо) і прощається, бажає усіляких гараздів, передає вітання родині або знайомим. Не в кожного є родина, близькі родичі. На світі багато людей самотніх, і ми повинні допомагати їм. Не треба ображатися, коли телефонує давня знайома, літня жінка, і питає: «Це не ви мені щой­но телефонували? Я не встигла взяти трубку й чогось подумала, що це ви». І навіть якщо ви добре знаєте, що ніхто цій жінці не телефо­нував, не осуджуйте її, а краще поговоріть з нею, будьте гуманні, бо це страшна самотність і непереборне бажання почути живцй голос змусили її вдатися до таких хитрощів.