В 1677 була поставлена «Андромаха». Щось нове відкрилося французькому театру. Глядач побачив людей у тенетах страстей, що не вміють придушувати їх. З’явився новий поетичний талант, якому призначено було затьмарити Корнеля.

Драматургів розділяло 33 року: Корнелю було 61, Расину - 28. Суспільство вступило в нову фазу розвитку, тому що прийшло нове покоління й Корнель померк. Французи відзначили різницю в поетичних системах двох драматургів. Лабрюйер: «Корнель нас підкоряє своїм характерам, своїм ідеям. Расин ріднить їх з нашими. Той малює людей якими вони повинні бути, цей - які є».

Расин народився у Ферті-Милоне в сім’ї провінційного суддівського чиновника. Рано полюбив поезію. Софокла й Еврипида він знав майже напам’ять. Написав п’єсу, показав Мольеру, що був директором театру Палі-Рояль, той помітив дарування. В 1664 була поставлена перша трагедія Расина - «Фиваида». Через рік «Олександр». Корнель його помітив, але сказав, що в парубка гарний поетичний жанр, але ніяких здатностей у драматургії, тому йому коштувати обрати інший жанр. Расин був прийнятий у число 40 офіційно визнаних Академією видатних діячів культури нації. Із трагедією «Федра» (1677) зв’язана сумна подія в житті драматурга. Група аристократів вирішила поиздеваться над ним, місця були заздалегідь розкуплені й під час п’єси Прадона (продажний поет, що вступив з ним у змагання) місця заповнювалися глядачами, а коли ставилася «Федра» залишалися порожніми. Р. був дуже ображений. Вирішив, що ніколи більше не стане писати п’єс. Але через 12 років - «Эсфирь» (1689).

Особливості драматургії. Расин: «Трагедія є відтворення дії завершеного, де спільно діють багато осіб, - дії простого, але не занадто обтяженого матерією». Раціоналістична ясність, простота, логічність всієї сюжетної лінії, всієї композиційної системи п’єси, розміщення діючих осіб, їхніх взаємозв’язків, по можливості пряма лінія причин і наслідків - от її бажані якості. У передмові до трагедії «Федра» Расин підкреслював виховний характер театру. Необхідно показати порок так, щоб змусити «зрозуміти й зненавидіти його неподобство». Розумність всіх основ добутку - його ідей, емоцій, образотворчих засобів - відкриває, на думку Расина, дорогу до розумів і серць сучасників і дорогу до нащадків. Вищі авторитети - древні. Расин - явна спроба позбавити літ-ру від ідеалізації дійсності. Герой Корнеля - доконаний герой, герой Расина - «середня людина», середні його достоїнства - чеснота, здатна на слабість.

«Федра». Розкриває картину морального розладу особистості. Драматург кинув промінь світла на нещастя душі, на ту страшну катастрофу, що людина терпить, коли в його свідомості валить гармонія між поданням про належний і його суб’єктивний потяг, між бажаним і припустимим. Причому потяг - це почуття, доведене до екстазу, а борг - не просто борг, а порушивши його, людина розпадається як особистість, втрачає самоповагу.

Основні персонажі

Тесей, цар афінський. Федра, його дружина. Іполит, син Тесея й Антиопы, цариці амазонок. Арикия, царівна з афінського царського роду. Энона, годувальниця Федры.

Всі персонажі бліднуть перед образом Федры, що є центральним у п’єсі.

Образ Тесея персоніфікує собою шляхетність, змішана з невірністю: цей персонаж також ілюструє собою влада любові, що руйнує всі, навіть шляхетність і великодушність.

Головною рисою в образі Іполита є боротьба між гордістю підлітка й спокусами любові, що для нього із самого початку є злочинною: тому що він поважає свого батька, він поважає його накази й уважає за злочин бажання женитися на Арисии. Шляхетний і гордий, Іполит, якого любов веде до смерті, також трохи винуватий у своїй нещасній долі.

Арисия, як і Іполит, довго похвалялася тим, що ніколи не знала любові. Саме ця рідка гордість і прив’язує до неї Іполита. Незважаючи на амбіційність (Арисия хоче зайняти трон Тесея), вона залишається расиновской дівчиною, зворушливою й шляхетною жертвою.

Федра персоніфікує собою пристрасть. У своїй злочинній любові до пасинка Федра обвинувачує насамперед свою кров: мати Пасифаю, що породила Мінотавра, і Аріадну, кинуту Тесеем. Протягом всієї п’єси Федра бореться зі своєю любов’ю; вона хоче повернути собі чистоту души й домагається цього лише після смерті.

Що стосується двох наперсників, Терамена й Евноны, Расин постачив їхнім здоровим глуздом і безмежною відданістю своїм хазяям. На відміну від більшості трагедій XVII століття, у яких наперсники не грають великої ролі, в “Федре” Расина, саме вони, особливо Евнона, ведуть дію. Евнона є злим генієм Федры, хоча бажає тільки одного: перешкодити Федре вбити себе