Крім вигаданих персонажів, автори древніх комедій, як уже говорилося, виводили на сцену й своїх сучасників. Маска в таких випадках була звичайно шаржованим портретом

Костюм трагічного актора являв собою трохи видозмінений пишний одяг, яку носили жерці Диониса під час виконання релігійних церемоній. Театральний хітон (одяг із лляної тканини, у вигляді широкої сорочки) мав довгі рукави й спускався до п’ят. Плащі вживалися в основному двох видів: довгий, що розташовувався навколо тіла складками ( гиматий ), і короткий, із застібкою на плечі (хламида). Окремі персонажі носили особливий одяг, наприклад, цар — довгий плащ пурпурних кольорів, цариця — білий плащ із пурпурною облямівкою. На театральних хітонах і плащах були вишиті квіти, пальми, спіралі, арабески, а також фігури людей і тварин (наприклад, коней, собак). Такий розшитий костюм зображується па однієї з ваз I в. до н.е., що називають «вазою Андромеди» (по міфі, дочка пануючи Эдипа, віддана в жертву морському чудовиську, але врятована героєм Персеєм).

Взуття трагічного актора називалася котурнами. У житті так називали черевики з високими халявами. Сценічні ж котурни мали товсті, що складаються з декількох шарів підошви, завдяки чому збільшувався ріст актора. Щоб додати своїй фігурі більше величчя, трагічний актор зміцнював під одягом спеціальні підкладки або невеликі подушки, що допомагало в котурнах і в перуці з онкосом -зберігати природні пропорції тіла

У комедії вживання подушок і підкладок, навпаки, викликалося прагненням порушити нормальні пропорції людського тіла й тим самим викликати сміх глядачів. До нас дійшло багато статуеток, що зображують акторів давньогрецької комедії. У маски витаращані очі, потворний ніс, широко відкритий рот; живіт і зад збільшені за допомогою підкладених подушок

Трагічний хор нараховував спочатку 12 чоловік, потім склад його був збільшений до 15. У комедії хор завжди складався з 24 чоловік. Учасники хору називалися хоревтами , проводир хору — корифеєм. При виході на орхестру поперед хору йшов флейтист, що зупинявся на щаблях вівтаря, розташованого в центрі орхестри.

У трагедії хор. звичайно зображував людей, близьких головному героєві. Так, в «Прометее Прикутому» Эсхила хор становлять Океаниди — дочки Океану, що співчувають стражданням Прометея й готові розділити його долю. Комічний хор міг зображувати не тільки людей, по й тваринних і різних міфологічних, казкових істот. Наприклад, у комедії Аристофана «Хмари» хор складається з «хмар».

Серед учених існувала думка, що хор у грецькій трагедії гальмував дію й був просто даниною культової традиції. Однак це не так. Трагедія розвилася саме на основі хору, з якого згодом був виділений один актор. З появою другого й третього актора роль хору слабшає, драматичний конфлікт може тепер розвиватися й без участі хору. Але хор не зникає — він існує як неодмінний компонент у всіх драматургів класичного періоду, хоча не завжди несе однакове сюжетне навантаження. Життєвість хору в цей період пояснюється тим, що в трагедії, що расцветли па демократичній основі, він був насамперед виразником суспільної думки. Хор — це колективний герої. Його партії й понині допомагають зрозуміти філософський і людський зміст трагедії, рішення її основного конфлікту

Театральні подання, як ми вже знаємо, відбувалися в дні всенародних свят на честь Диониса. Всі дела на цей час припинялися, суди закривалися, боржники звільнялися від необхідності сплачувати борги протягом всіх днів свята; навіть ув’язнених випускали з в’язниць, щоб і вони могли Прип’ять участь у загальному святі. У театрі бували не тільки чоловіка, але й жінки, діти. Навіть слугам — домашнім рабам — дозволялося відвідування театру. За вхід стягувалася невелика плата для покриття витрат на зміст театральної будівлі

При Перикле незаможним громадянам видавалися для відвідування театру особливі видовищні гроші ( теорикон ).

Драматичні подання в Афінах починалися на світанку і йшли до самого вечора. Глядачі їли й пили в самому театрі. Всі були одягнені у святкові одяги, з вінками на голові. Свято Великих Дионисий збирав величезну кількість народу, причому це були це тільки афиняне й жителі Аттики але й громадяни інших полісів, що приїжджали з усією Греції

Порядок подання тетралогій і комедій поетів, що змагаються, визначався по жеребі. Звук труби возвещал об початок кожної п’єси

Афінська публіка була дуже сприйнятливої й безпосередньою. Якщо п’єса подобалася, глядачі виражали схвалення оплесками й лементами. Якщо ж п’єса не подобалася, глядачі свистіли, стукали ногами. Бували й такі випадки, коли акторів проганяли зі сцени каменями або вимагали припинити п’єсу й починати нову. Можна сказати, що судження парода мало істотне значення для успіху подання. (Правда, серед публіки були іноді й підставних осіб, говорячи сучасною мовою - клакери. Так, комедіограф Филемон не раз із успіхом використав підставних осіб проти свого супротивника Менандра ).

Народження театру в Афінах VI століття до н.е. не представляло собою події історично ізольованого. За часом воно збіглося із цілим поруч крутих і знаменних історичних змін. В історії античної Греції VIII—VI століття до й. э. — століття так званого архаїчного періоду — були часом найбільших і значительнейших зрушень у всіх сферах життя: економічної, політичної й культурної. Греція міняє свою історичну особу. Розвивається гірничорудна справа. Винаходяться нові, більше доконані способи лиття й обробки металу, що закономірно позначається на росту ремесла. Спостерігається прогрес в області будівельної техніки. Удосконалюється мореплавство. Росте сільське господарство. Розширюються торговельні зв’язки

У всіх передових областях Греції міста перетворюються у великі по масштабах того часу центри ремесла, торгівлі й культурного життя. Виникає багато нових міст, як шляхом злиття раніше відособлених селищ, так і в результаті колонізації. Завдяки останній незмірно розширюються границі еллінського миру, що сприяє розширенню кругозору й розвитку наукових знань

И все це відбувається в обстановці запеклих соціальних зіткнень. Валять вікові підвалини родового ладу, перевороти випливають за переворотами, журиться панування родової аристократії, історична перевага виявляється на стороні демосу, формується класовий рабовласницький лад

Перші ж великі перемоги афінського демосу в його боротьбі з родовою аристократією були ознаменовані й народженням театру. Народні свята стали святами державними, і, що існували в народі споконвіків обрядові ігри із сіл і афінських вулиць були перенесені на сцену державного театру. Народилося й стало швидко набирати сили нове, у справжньому змісті цього слова народне мистецтво. Воно було народним і тому, що всіма коріннями йшло в народні вірування, звичаї й обряди, а ще й тому, що період панування аристократії не наклав на нього майже ніякого відбитка

Історичні долі афінської демократії й театру й надалі виявилися органічно зв’язаними. Розквіт демократичного ладу в Афінах був часом і найвищим творчим підйомом афінської драматургії й театру. Коли ж для демократії наступили лихоліття, цей період виявився кризовим і для театру. Разом вийшли вони на історичну арену, разом досягли найвищого підйому й разом вступили в смугу занепаду

Pages: 1 2 3 4