Дозвіл на постановку п’єси драматурги одержували від архонта (вища посадова особа в Афінах). Він же давав драматургам дозвіл набрати хор. Всі витрати, пов’язані з навчанням хору, виготовленням костюмів, репетиціями й т.д., брали на себе багаті громадяни Афін. Громадянин, що підготував хор для драматичних змагань, називався хорегом . Для драматичних змагань було потрібно шість хорегов , тому що в каждою драматурга був свій хор. Хоча витрати по організації й підготовці хору становили досить значну суму, недоліку в хорегах у період розквіту афінської демократії не спостерігалося. Виконання обов’язків хорега було справою досить почесним. Уважалося, що хореги , актори й члени хору перебувають під особливим заступництвом божества. Всі вони на час підготовки до драматичних змагань звільнялися навіть від військової служби

Судили на змаганнях особливі виборні особи. Для перемігших драматургів були встановлені три нагороди. (Зайняти на змаганнях третє місце значило, однак, по суті потерпіти поразка.) Перемігші драматурги одержували від держави гонорар і нагороджувалися вінком із плюща. На частку хорегов, які підготували хор для перемігших драматургів, випадала ще більша честь: хорег мав право спорудити пам’ятник на відзначення своєї перемоги. На п’єдесталі пам’ятника вказувався час подання, ім’я перемігшого драматурга, назва його п’єси й ім’я хорега . Результати змагань вносилися, крім того, до особливого протоколу, що зберігався в державному архіві Афін. Такі протоколи називалися дидаскалиями .

Первісне місце для подань улаштовувалося в Древній Греції вкрай просто: хор зі своїми піснями й танцями виступав на круглій утрамбованій площадці - орхестре (від дієслова орхеомай - «танцюю»), навколо якої й збиралися глядачі. Але в міру того як зростало значення театрального мистецтва в суспільному й культурному житті Греції й по море ускладнення драми виникло необхідність в удосконаленнях Горбкуватий ландшафт Греції підказав найбільш раціональний пристрій сценічної площадки й зрительских місць: орхестра стала розташовуватися в підніжжя пагорба, а глядачі розміщалися по його схилі. Театральні спорудження не були само-стоятельними будівлями, типу міського будинку або храму. вони як правило, входили в який-небудь, архітектурний ансамбль. Наприклад, театр Диониса в Афінах (споруджений ок . 500 м до н е.) розташований на склепі Акрополя; театр в Эпидавре (сірий. IV в. до н.е.) входив в ансамбль святилища бога-врачевателя Асклепія

Всі давньогрецькі театри були відкритими й уміщали величезна кількість глядачів. Афінський театр Диониса наприклад, уміщав до 17 тисяч чоловік, театр в Эпидавре - до 10 тисяч

В V у до н.е. у Греції зложився стійкий тип театрального спорудження, характерний для всієї епохи античності. Театр мав три головні частини: орхестру, театрон (місця для глядачів, від дієслова теаомай - «дивлюся») і скену ( скенэ - «намет», пізніше - дерев’яне пли кам’яна будова). Всі ці терміни в латинізованій формі ввійшли в більшість європейських мов: театр, сцена, оркестр

Розмір театру визначався діаметром орхестри (від 11 до 30 м). Скена розташовувалася по дотичній до окружності орхестри Передня стіна скени - проскений , що мала звичайно вид колонади, - зображував фасад храму або палацу. До скене примикали дві бічних будови, які називалися параскенияли . Параскении служили місцем для зберігання декорації й іншого театрального майна; при необхідності параскении , як н проскений , могли зображувати фасад житла або храму й обіграватися по ходу дії драми

Між скеной і місцями для глядачів, що займали трохи більше половини кола, перебували проходи - пароди, через які до початку спектаклю в театр входили глядачі, а потім вступали на орхестру хор і актори, що прибули - але ходу дії - «з міста», «з гавані», «із чужої країни». В V і IV вв. до н э грецькі актори грали па орхестре перед проскением .

Розвиток давньогрецької драматургії зажадав застосування декорацій. У ранніх трагедіях Эсхила декорації являли собою масивні дерев’яні спорудження (гробниця пануючи Дарія в «Персах», скеля в «Прометее Прикутому»). При Софокле з’явилися писані декорації: між колонами проскения встановлювалися розмальовані дошки або полотна ( пинаки ).

Сюжети давньогрецьких драм привели й до винаходу театральних механізмів, постановочної техніки. Найбільш уживаними були эккиклема й эорема , або механэ . Перша являла собою площадку на низьких колесах, що по ходу дії висувалася із центральних дверей скени й показувала глядачам, що відбувається або відбулося усередині приміщення. Наприклад, в « Орестее » Эсхила на эккиклеме вивозили трупи Агамемнона й Кассандри, а потім - Эгисфа й Клитемнестри . Эорема , пли механэ (тобто машина), являла собою підйомник, за допомогою якого герої виявлялися нагорі, наприклад, потрапляючи «на Олімп» (як Тригей у комедії Аристофана «Мир»).

Простота сценічного встаткування була обумовлена аж ніяк не слабким розвитком античної техніки. У театрі класичної пори увага глядачів зосереджувало на розвитку дії, на долі героїв, а не на зовнішні ефектах

Планування грецького театру забезпечувало гарну чутність. Крім того, у деяких театрах для посилення звуку серед зорових місць розміщалися резонуючі посудини. Завіси в давньогрецькому театрі не було, хоча можливо, що в деяких п’єсах якісь частини проскения тимчасово закривалися від глядачів

По переказі, Феспид сам був єдиним актором у своїх трагедіях. Эсхил увів другого актора — девтерагониста, а молодший сучасник Эсхила Софокл -третього, тритагониста. При цьому основні ролі виконував завжди перший актор - протагоніст

Завдяки тісному зв’язку грецького театру з культом Диониса — а в епоху розквіту грецької рабовласницької демократії й з усією громадським життям Афін — актори користувалися в Греції більшою пошаною й займали високе суспільне становище. Актором міг бути тільки свободнорожденний. Як і драматурги, актори приймали в V — IV вв. до н.е. сама діяльна участь у суспільному житті поліса. Їх обирали на вищі державні посади в Афінах, відправляли як послів в інші держави

Переможцями на драматичних змаганнях спочатку могли бути тільки хорег і драматург. Але із другої половини V в. до н.е. повноправними учасниками театральних змагань сталі й актори-протагоністи

Тому що число акторів не перевищувало трьох, те тому самому акторові доводилося грати в спектаклі кілька ролей. Втім, значна частина драми проходила не перед очами глядачів: вони дізнавалися про те, що відбулося за сценою, через вісників, домочадців, слуг. Це й давало можливість обходитися такою малою кількістю акторів. Крім того, якщо в п’єсі були ролі без слів, то в цих ролях могли використатися не актори-професіонали, а статисти. Жіночі ролі завжди виконувалися чоловіками

Актори повинні були не тільки добре декламувати вірші, але й володіти вокальною майстерністю: у найбільш патетичних місцях актори виконували арії — монодії. Шляхом постійних вправ грецькі актори виробляли звучність і виразність голосу, бездоганність дикції й доводили до великої досконалості мистецтво співу. Грецькі актори повинні були володіти й мистецтвом танцю, мистецтвом руху. Вони багато працювали над гнучкістю й виразністю тіла. Актори виступали в масках, так що міміка була виключена із гри. Тим більше уваги доводилося приділяти жесту

Маска проникнула в грецький театр внаслідок споконвічного його зв’язку з культом Диониса: жрець, що зображував божество, завжди виступав у масці. У театрі класичного періоду маска вже не мала культового значення; зате вона відповідала завданню грецького театру створювати великі, узагальнені образи — або героїчні, що піднімаються над дійсністю, або карикатурно-ко-медийние . Необхідність у масці викликалася й тим, що жіночі ролі виконували чоловіка. Нарешті, уживання маски обумовлювалося розмірами грецького театру: без маски особи акторів були б погано видні глядачам далеких рядів

Маски робилися з дерева або полотна (в останньому випадку полотно натягалося на каркас, покривалося гіпсом і розфарбовувалося). Маска закривала не тільки особу, по й всю голову, так що перука була укріплена на самій масці; до неї ж якщо буде потреба прикріплювалася й борода. У трагічної маски звичайно робили виступ треба чолом ( онкос ), що збільшувало ріст актора

У древній комедії більша частина масок повинна була викликати сміх, звідси їх карикатурний і гротесковий характер

Pages: 1 2 3 4