У середині 1660-х років Мольер створює свої кращі комедії, у яких критикує пороки духівництва, дворянства й буржуазії. Першої з них став «Тартюф, або Ошуканець» (редакція 1664, 1667 і 1669 р.)._П’єса повинна була бути показана під час грандіозного придворного свята «Звеселяння зачарованого острова», що відбувся в травні 1664 р. у Версалі. Однак п’єса розбудувала свято. Проти Мольера виникла теперішня змова, що очолила королева-мати Ганна Австрійська. Мольера обвинувачували в образі релігії й церкви, вимагаючи за це кари. Подання п’єси припинилися

Мольер зробив спробу поставити п’єсу в новій редакції. У першій редакції 1664 р. Тартюф був духовною особою. У багатого паризького буржуа Оргона, у будинок якого проникає цей пройдисвіт, що грає із себе святого, ще немає дочки - священик Тартюф не міг женитися на ній. Тартюф спритно виходить зі скрутного стану, незважаючи на обвинувачення сина Оргона, що застав його в момент залицяння за мачухою Эльмирой. Торжество Тартюфа недвозначно свідчило про небезпеці лицемірства

У другій редакції (1667 р.; як і перша, вона до нас не дійшла) Мольер розширив п’єсу, дописав ще два акти до наявним трьох, де зобразив зв’язки лицеміра Тартюфа із двором, судом і поліцією. Тартюф був названий Панюльфом і перетворився у світську людину, навмисної обвінчатися з дочкою Оргона Маріанною. Комедія, що носила назву «Ошуканець», кінчалася викриттям Панюльфа й прославлянням короля. В останньої, що дійшла до нас, редакції (1669) лицемір знову був названий Тартюфом, а вся п’єса - «Тартюф, або Ошуканець».

Король знав про п’єсу Мольера й схвалив його задум. Борючись за «Тартюфа», Мольер у першому «Проханні» королеві відстоював комедію, захищав себе від обвинувачень у безбожництві й говорив про суспільну роль письменника-сатирика. Король не зняв заборони з п’єси, але й не прислухався до рад шалених святенників «спалити не тільки книгу, але і її автора, демона, безбожника й розпусника, що написав диявольської, повну мерзенності п’єсу, у якій він насміхається над церквою й релігією, над священними функціями» («Найбільший король миру», памфлет доктора Сорбонни Пьера Рулле, 1664).

Дозвіл на постановку п’єси в її другій редакції було дано королем усно, поспіхом, при від’їзді в армію. Відразу після прем’єри комедія була знову заборонена президентом парламенту (вищої судової установи) Ламуаньоном, а паризький архієпископ Перефікс оприлюднив послання, де забороняв всім парафіянам і особам духовного звання «представляти, читати або слухати небезпечну п’єсу» під страхом відлучення від церкви. Мольер отруїв у ставку короля друге «Прохання», у якому заявив, що зовсім припинить писати, якщо король не встане на його захист. Король обіцяв розібратися. Тим часом комедію читають у приватних будинках, неї поширюють у рукописі, виконують у закритих домашніх спектаклях (наприклад, у палаці принца Конде в Шантильи). В 1666 р. померла королева-мати й це дало Людовику XIV можливість обіцяти Мольеру швидкий дозвіл на постановку. Наступив 1668 рік, рік так званого «церковного миру» між ортодоксальним католицизмом і янсенізмом, що сприяло відомій терпимості в релігійних питаннях. Тоді^-те й була дозволена постановка «Тартюфа». 9 лютого 1669 р. подання п’єси пройшло з величезним успіхом

Чим же були викликані настільки люті нападки на «Тартюфа»? Мольера вже давно залучала тема лицемірства, що він спостерігав усюди в суспільному житті. У цій комедії Мольер звернувся до найпоширенішому в ті часи виду лицемірства - релігійному - і писав її, ґрунтуючись на своїх спостереженнях за діяльністю таємного релігійного суспільства - «Суспільства святих дарунків», якому захищала Ганна Австрійська й членами якого були й Ламуаньон, і Перефікс, і князі церкви, і дворяни, і буржуа. Король не давав санкції на відкриту діяльність цієї розгалуженої організації, що існувала вже більше 30 років, діяльність суспільства була оточена найбільшою таємничістю. Діючи під девізом «Припиняй усяке зло, сприяй усякому добру», члени суспільства головним своїм завданням ставили боротьбу з вільнодумством і безбожництвом. Маючи доступ у частки будинку, вони, по суті, виконували функції таємної поліції, ведучи негласний нагляд за підозрюваними ними, збираючи факти, що нібито доводять їхня винність, і на цій підставі видаючи мнимих злочинців владі. Члени суспільства проповідували суворість і аскетизм у вдачах, негативно ставилися до всякого роду світським розвагам і театру, переслідували захоплення модами. Мольер спостерігав, як члени «Суспільства святих дарунків» вкрадливо й уміло втираються в чужі сім’ї, як вони підкоряють собі людей, повністю заволодіваючи їхньою совістю і їхньою волею. Це й підказало сюжет п’єси, характер же Тартюфа зложився з типових рис, властивим членам «Суспільства святих дарунків».

Подібно їм, Тартюф пов’язаний із судом, з поліцією, йому захищають при дворі. Щирий свій вигляд він приховує, видаючи себе за збіднілого дворянина, що ится їжі на церковній паперті. У сімейство Оргона він проникає тому, що в цьому будинку після шлюбу хазяїна з молодий Эльмирой замість колишнього благочестя панують вільні вдачі, веселощі, чуються критичні мовлення. Крім того, друг Оргона Аргас, політичний вигнанець, учасник Парламентської Фронди (1649), залишив йому компрометуючі документи, які зберігаються в скриньці. Таке сімейство цілком могло здатися «Суспільству» підозрілим, за подібними сім’ями й установлювалося стеження

Тартюф - не втілення лицемірства як загальнолюдського пороку, це социально-обобщенний тип. Недарма в комедії він зовсім не самотній: лицемірні і його слуга Лоран, і судовий приставши Лояль, і баба - мати Оргона пані Пернель. Всі вони прикривають свої непривабливі вчинки благочестивими мовленнями й невсипно стежать за поводженням інших. Характерний вигляд Тартюфа створюють його мнима святість і смиренність: «Він у церкві щодня молився біля мене, // У пориві набожному коліна прехилячи. // Він залучав до себе загальне вниманье» (I, 6). Тартюф не позбавлений зовнішньої привабливості, у нього ввічливі, вкрадливі манери, за яких ховаються ощадливість, енергія, честолюбна спрага панувати, здатність мстити. Він добре влаштувався в будинку Оргона, де хазяїн не тільки задовольняє його найменші примхи, але й готовий віддати йому в дружин свою дочку Маріанну - багату спадкоємицю. Оргон перевіряє йому всі таємниці, у тому числі доручає зберігання заповітної скриньки з компрометуючими документами. Тартюф домагається успіху, тому що він тонкий психолог; граючи на страху довірливого Оргона, він змушує останнього відкривати йому будь-які секрети. Свої підступні задуми Тартюф прикриває релігійними доводами. Він прекрасно усвідомлює свою силу, тому й не стримує свої порочні потяги. Маріанну він не любить, вона для нього лише вигідна наречена, його захопила красуня Эльмира, що Тартюф намагається спокусити. Його казуїстичні міркування про те, що зрада - не гріх, якщо про неї ніхто не знає, обурюють Эльмиру. Дамис, син Оргона, свідок таємного побачення, хоче викрити негідника, але той, прийнявши позу самобичування й покаяння в нібито недосконалих гріхах, знову робить Оргона своїм захисником. Коли ж, після другого побачення, Тартюф попадає в пастку й Оргон виганяє його з будинку, він починає мстити, повністю виявивши свою порочну, продажну й корисливу натуру

Але Мольер не тільки викриває лицемірство. В «Тартюфі» він порушує важливе питання: чому Оргон дозволив себе так обдурити? Цей уже літня людина, явно недурний, із крутою вдачею й твердою волею, піддався розповсюдженій моді на благочестя. Оргон увірував у побожність і «святість» Тартюфа й бачить у ньому свого духовного наставника. Однак він стає пішаком у руках Тартюфа, що безсоромно заявляє, що Оргон скоріше повірить йому, «чим власним очам» (IV, 5). Причина цього - відсталість свідомості Оргона, вихованого в підпорядкуванні авторитетам. Ця відсталість не дає йому можливості критично осмислити явища життя й оцінити навколишніх його людей. Якщо Оргон все-таки знаходить здоровий погляд на мир після викриття Тартюфа, то його мати, баба Пернель, нерозумно благочестива прихильниця відсталих патріархальних поглядів, так і не побачила справжньої особи Тартюфа

Молоде покоління, представлене в комедії, що відразу розглянуло справжню особу Тартюфа, поєднує служниця Доріна, давно й віддано служить у будинку Оргона й пользующаяся тут любов’ю й повагою. Її мудрість, здоровий глузд, проникливість допомагають знайти самі підходящі засоби для боротьби c хитрим пройдисвітом

Pages: 1 2