А.П.Чехов народився в місті Таганрозі в купецькій сім’ї. Чехів був четвертою дитиною в сім’ї. 1876 р. - батько розорився й тікає від кредиторів у Москву залишивши сім’ю в Таганрозі. 1879 р. - Чехов закінчує гімназію й одержавши степеньдию від купецтва їде в Москву де надходить у МГУ на медецинский факультет і закінчує його в 84 р.

Будучи студентом, починає писати починає писати оповідання й посилає їх у Петербург у гумористичні журнали де друкувався під псевдонімами «Брат мого брата», «Людина без Селезінки», «Антоша Чехонте».

1880 р. - 1й оповідання «Лист ученому - сатирові».

У ранніх оповіданнях у Ч. немає глибини образів. Він створює сотні мініатюр які обхоплюють все різноманіття російського обивательського життя, обрядова сторона церковного життя з її обрядами, постами, побутовий^-побутові-сімейно-побутові сцени, побутовий^-побутові-службово-побутові відносини й навіть суспільні явища, «Життя прекрасне», «Керівництво для бажаючих жениться», «Смерть чиновника», «Товстий і тонкий», «Хамелион», «Шумування розумів» і тд.

У молодості Чехов писав багато й легко:

• 83 р. - 120 оповідань
• 85 р. - 129 оповідань
• 86 р. - 112 оповідань
• 87 р. - 66 оповідань
• 88 р. - 12 оповідань

Перша книга Ч. 84 р. «Казки Мельполины». В 86 р. 2й збірник «Строкаті оповідання». 87 р. Ч. одержав Пушкінську премію за збірник «У сутінках». Його творчість одержала високе схвалення письменником старшого покоління Григоровичем.

1876 р. - 1ая песа «Іванов»

Наприкінці 80-х початку 90-х років Ч. відмовляється від гумористичного підходу до життя й переходить до проблеммам суспільно-політичного характеру. Гостріше робляться характери героїв. Ч. викриває тупого, сонного російського обивателя, показує його тьмяне життя, говорить про його неуцтво, дикість, жорстокості: «Людина у футлярі», «Будинок з мезамином», «Дама із собачкою», «Палата № 6».

1890г - Він їде на о. Сахалін, через Сибір на конях, щоб познайомиться з життям засланців. Прожив він там підлога року, зробив перепис населення, відвідував рудники, в’язниці. Вернувся кораблем. Повернувшись, написав книгу «о. Сахалін».

1889 р. - Ч. придбав ділянку під Московой (Мелихово), там же він будує 2 школи, лікував людей, складався в комітеті.

1896 р. - У петербурзі в Олександрійському театрі прем’єра нової пьсы Чехова «Чайку» - Провал.

• 1897 р. - Ч змушений продати Мелихово, лікується в Ницсе. Купує на горі «Аутка» у Ялті садибу
• 1898 р. - У Москві з’являється театр МХТ який ставить песу «Чайку» - успіх
• 1898г - Оповідання «Людин у футлярі», «Аґрус», «Ионыч».
• 1899 р. Песа «Дядько Ваня».
• Улітку 1900 р. театр приїхав у Крим на гастролі
• 1900 р. - Жениться на Книпер.
• 1901 р. - «Три сестри»
• 1094г - написав повне оповідання «наречена».
• 1904 - 15 липня в Німеччині Чехов умирає

«Унтер Пришибеев»

Герой оповідання відставний унтер - добровільний шпигун і тупий самозваний адміністратор. Він по-своєму розуміє закони й норми людського поводження. Ця людина тероризує село де живе, уважає, що він один знає порядки як необхідно звертатися з людьми нижчого звання. Фігура Унтера выростает у фігуру всеросійського городового персоніфікуючи самодержавну владу в Росії. У цих оповіданнях подібних цьому , смішне не розважає, а змушує задуматися, про те, що в невеликому творі Чехов говорить про більші явища.

Палата №6.

Оповідання й повести 90х років, спрямовані проти жорстокого й вульгарного життя. Це оповідання написане після повернення Ч. з о. Сахалін. Образ в’язниці переслідує письменника й палата №6 - це в’язниця.

«Усюди - палата №6. Це Росія» (Лєсков). Повість починається з опису флігеля лікарні, там розташовані душевно - хворі. Тяжке враження складається після опису флігеля, а ще більше збільшується з опису палати й сторожем Микитою.

Хворі схожі на арештантів, лікарня на в’язницю, де все перемішалося й важко відрізнити нормальної людини від божевільного. Єдина людина здатний здраво міркувати це душевнохворий И.Д. Громов. Доктор Рагин говорить, відвідуючи його в страшній палаті: «Якби ви знали друг мій, як мені набридли загальне бездарність, бездумность, тупість і із із якою радістю я щораз розмовляю з вами. Ви розумна людина і я насолоджуюся вами». Життя серед нормальних людей, звела його з розуму, і він занедужав манією переслідування, досить розповсюджене захворювання того часу. Громів попадає в той заклад, де хворих не лечат. а мучать.

Громів болісно реагує на зло, несправедливість, беззаконня. Він не перестає протестувати, обурюватися, і не втрачає віри в те, що рано або пізно правда нарешті восторжествує.

Інакше дивиться на життя доктор Рагинь. «При всякій обстановці ми можемо знайти заспокоєння в самих собі». Випливаючи цій ідеї Рагель не втручається в справи лікарні, не намагається змінити положення хворих: « У своїй нечесності винуватий не я а час».

Чехів повстає проти насильного погляду на життя, зручного для тих, хто сам не страждає. Вустами Громова автор засуджує Рагина: «Нас тримають тут за ґратами, гноять, мучать, але це прекрасно й розумно, тому що між цією палатою й теплим кабінетом немає ніякої різниці.

«Страданья нехтуєте, а мабуть прищеми вам палець дверима, закричите в усі горло».

Лише перед смертю Врагель зрозумів правду Громова, правду тих, хто не хоче, не може миритися з насильством. Коли в палаті №6 Микита б’є його, ця подія висвітлює пронизливим світлом неправда його життя і його філософського світогляду. Наступає пробудження совісті, появи почуття провини, у голові його мигнув страшний, нестерпний біль, що таку ж точно біль повинні були випробовувати роками ці люди. Рагин умер не від побоїв Микити, а від борошн совісті, що прокинулася.

«Будинок з мезамином»

Друга назва - «Оповідання художника» - це значить, що будуть спогаду про передуманном і пережитий, а значить сповідь. Ведуться ідейні суперечки й розгортаються любовні історії кончающиеся сумно. Супротивником у суперечці виступає художник і старша сестра Ліда Волчатинова, а безладний і чудакуватий художник у якімсь ступені виражає мвсли автора. Він затверджує, що всі лиха людські - від грубої фізичної праці. Треба тільки звільнити людину від цього, а поки цього не відбулося, необхідно розділити працю на всіх. Від цього одного він очікує великих і благих наслідків від людства.

Подібні погляди утопительны й наївні, але авторові вони подобаються, а думки й справи Ліди яка у своїх аптечках і бібліотечках видик головний засіб поліпшення життя народу авторові не по душі. Її обмеженість не в тім, що вона захоплена малими справами, а в тім, що цими малими справами вона всі й обмежує. Вони неї задовольняють, так само як і повітова гра в земський парламентарій.

«Народ обкутаний ланцюгом великої, а ви її не рубаєте, а лише додаєте нові ланки». Очевидно художник ближче до правди, чим розважлива Лідія, але в житті виявляється переможцем вона, а не художник разом з його любов’ю й бесполезнвми пейзажами. Але все таки у світлі вищих ценнотей тужливий вигук художника «Мисюсь!Де ти?» значить більше чим всі земські перемоги. Жорстокості беруть не повну й не безумовну перемогу.

Трилогія Чехова «Людина у футлярі», «Аґрус» - про любов. Наскрізна тема цих добутків - викриття «пошлостей вульгарної людини».

Обьединяет їхня ідея відокремити зміст людського життя.

Футляр - Беликов уважав страх перед життям, це прагнення сховатися за формулу «як би що не вийшло». З іншої сторони Беликовщина - активний характер. Беликовщина паралізує все добре, чесне, вільне, усяке прагнення до кращого. «Він просто гнітив нас своєю обережністю, помисливістю, своїми чисто футлярскими міркуваннями».

Беликов тримає в страху не тільки гімназію, але й все місто. «Стали бояться посилати листи, знайомитися, голосно говорити й тд. «Підкорилися йому, терпіли його люди мислячі, знаючі, читаючі».Боялися його тому що він був донощиком, шпигуном.

Збережи - » Сюжети оповідань Антона Павловича Чехова . З'явився готовий твір.