Блискучий хід Бекки по Ярмарку Марнославства кінчається катастрофою. Родон викриває її якщо не в зраді, то в зрадництві, намагається викликати на дуель лорда Стайна й зрештою залишає Англію, щоб зайняти пост губернатора острова Ковентрі (виклопотаний для нього всі тим же лордом Стайном). Ребекка зникає, а Родон Кроули-младший залишається на піклуванні дядька і його дружини, що заміняє йому мати

А що ж Емілія? Смерть чоловіка ледь не коштувала їй життя, неї врятувало тільки народження сина, якого вона боготворить, як боготворила чоловіка. Довгий час вона живе з родителями, непохитно переносить бідність і позбавлення й знаходить відраду в маленькому Джорджи. Але старий Джон Осборн, уражений подібністю онука з покійним сином, пропонує забрати хлопчика й виховати його як джентльмена. Бідна Емілія розстається із сином заради його блага й після смерті матері знаходить розраду в тім, щоб скрашувати останні дні старого батька. Але саме в той час, коли Ребекка терпить нищівний крах, фортуна повертається особою до Емілії. З Індії вертається майор Доббин разом з її братом Джозефом, що клянеться, що відтепер його рідні не будуть знати потреби. Як завмирає віддане серце майора, коли він підходить до будинку, де живе миссис Осборн, яке щастя охоплює його, коли він довідається, що вона не вийшла заміж. Правда, і йому сподіватися особливо не на що. Емілія як і раніше немов не зауважує безкорисливий, відданої любові Доббина, як і раніше не бачить його видатних достоїнств. Вона залишається вірна пам’яті чоловіка, з усім жорстокосердістю чесноти надаючи Доббину «дивитися й нудитися». Незабаром умирає Джон Седли, а слідом за ним і Джон Осборн. Він залишає маленькому Джорджи половину стану й відновлює вдову свого «улюбленого сина» в опікунських правах. Емілія довідається, що й цим вона зобов’язана Доббину, довідається, що він і був невідомим благодійником, подд^живавшим її в роки потреби. Але «за цю незрівнянну відданість вона може заплатити тільки подякою»…

На берегах Рейну, у маленькому герцогстві знову відбувається зустріч двох «подруг». Емілія робить закордонну подорож із сином, братом і Доббином, а Ребекка вже давно пурхає по Європі, промотуючи в картковій грі й сумнівній властивості пригодах зміст, призначена їй чоловіком, і скрізь співвітчизники із пристойного суспільства шарахаються від її як від зачумленої. Але от вона бачить Джозефа Седли, і в її душі прокидається надія. Бідна оклеветанная страждальниця, у якої відняли чесне ім’я й улюблене дитя, як і за старих часів без праці обводить навколо пальця гладкого чепуруна й Емілію, які, як видно, нітрохи не поумнели й нічому не навчилися. Доббин, що завжди харчував відразу до Бекки, свариться через неї з Емілією й перший раз у житті дорікає її в тім, що вона не цінує «прихильності, що з гордістю розділила б більше піднесена душа». Він вирішує розстатися з Емілією навіки. І отут Бекки, здійснившись замилування Доббином і «презирливої жалості» до Емілії, робить єдиний у житті безкорисливі вчинки. Вона показує Емілії лист Джорджа, що доводить його невірність. Ідол повалений. Емілія вільна й може відповісти на почуття Доббина.

Історія підходить до кінцю. Доббин з’єднується з Емілією, вони ведуть тихе життя в затишному власному будинку й дружать із мешканцями Королівського Кроули. Джозеф до кінця своїх днів тягне жалюгідне життя раба Ребекки. Він умирає при «нез’ясованих обставинах» . Умирає від жовтої лихоманки й Родон Кроули-старший. Його син після смерті дядька успадковує титул і маєток. Він не бажає бачити мати, але призначає їй щедрий зміст, хоча вона й без того досить забезпечена. У Ребекки чимало друзів, що вважають її несправедливо скривдженої. Вона живе на широку ногу й ретельно займається добродійністю. От і все. Чи щаслива Ребекка? Чи щаслива Емілія й Доббин? А хто з нас щасливий у цьому світі?

И. А. Москвина-Тарханова

Pages: 1 2