Роман “Євгеній Онєгін” займає центральне місце у творчості Пушкіна. Це його самий великий художній твір, що зробив найбільш сильний вплив на долю всієї російської літератури. Роман у віршах “Євгеній Онєгін” писався Пушкіним близько 8 років. Це були роки теперішньої творчої зрілості поета. В 1831 році роман у віршах був кінчений і в 1833 році вийшов у світло. Він охоплює події з 1819 року по 1825 рік: від закордонних походів російської армії після розгрому Наполеона до повстання декабристів. Це були роки розвитку російського суспільства часу правління пануючи Олександра I. У романі переплетені історія й сучасні поетові події. Сюжет роману простий і добре відомий. У центрі роману - любовна інтрига. А головною проблемою є вічна проблема почуття й боргу. Герої роману Євгеній Онєгін, Тетяна Ларіна, Володимир Ленский, Ольга становлять дві любовні пари. Але всім їм не дано судьбою стати щасливими.

Тетяна відразу полюбила Онєгіна, а він зумів полюбити її тільки після глибоких потрясінь, що происшли в його охолодженій душі. Але, незважаючи на те, що вони люблять один одного, вони не можуть стати щасливими, не можуть з’єднати свою долю. І винуваті в цьому не які-небудь зовнішні обставини, а їхні власні помилки, їхнє невміння знайти правильний шлях у житті. Над глибокими причинами цих помилок змушує Пушкін міркувати свого читача. На просту сюжетну лінію роману нанизана безліч картин, описів, показана безліч живих людей з їхньою різною долею, з їхніми почуттями й характерами. У Пушкіна все це “собранье строкатих глав, напівсмішних, напівсумних, простонародних, ідеальних” показувало Епоху…

Яка ж головна думка, головна ідея “Євгенія Онєгіна”? Вона полягає в тому, що щасливо можуть жити лише люди мало думаючі, мало знаючі, у яких немає прагнень до високого, духовному. Люди із чуйною, високою душею приречені на страждання. Вони або гинуть, як Ленский, або змушені нудитися “у бездіяльності порожньому”, як Онєгін, або мовчачи страждати, як Тетяна.

Пушкіна чітко показує, що у всіх цих фатальних помилках винуваті не його герої, а те середовище, та обстановка, що сформувала такі характери, що зробила нещасними цих по суті або по своїх задатках прекрасних, розумних і шляхетних людей.

Поміщицький, кріпосницький лад, непосильна, важка праця селян і повне неробство поміщиків і панів робили нещасними, перекручували життя не тільки кріпосних рабів, але й кращих, найбільш чуйних із дворян, поміщиків. Ці сумні й гіркі думки про важке неблагополуччя всього життєвого ладу виражені Пушкіним в останніх смутних рядках роману.

У творчості Олександра Сергійовича Пушкіна роман “Євгеній Онєгін” займає особливе місце. Пушкіна писав його вісім років: з 1823 по 1831 рік. Цей час було досить складним в історії Росії. Події 14 грудня 1825 року круто повернули історію країни, направили її в інше русло. Відбулася зміна епох: робота над романом почата ще при Олександрі I, продовжена й закінчена в царювання Миколи I, коли в суспільстві всі моральні орієнтири різко змінилися.

Перш ніж аналізувати роман, треба чітко усвідомити особливості жанру цього добутку. Жанр “Євгенія Онєгіна” - лисичанський. Отже, роман будується на нерозривній взаємодії двох сюжетів: епічного (головні герої якого Онєгін і Тетяна) і ліричного (де головний герой - оповідач). Ліричний сюжет у романі домінує, тому що всі події реального життя й романного буття героїв підносять читачеві крізь призму авторського сприйняття, авторської оцінки.

Проблеми мети й сенсу життя - ключові, центральні в романі, адже в переломні моменти історії, якимось стала для Росії епоха після грудневого повстання, у свідомості людей відбувається кардинальна переоцінка цінностей. І в такий час вищий моральний борг художника - указати суспільству на вічні цінності, дати тверді моральні орієнтири. Кращі люди пушкінського - декабристського - покоління як би “виходять із гри”: вони або розчаровані в колишніх ідеалах, або не мають можливості в нових умовах боротися за них, втілювати їх у життя. Наступне ж покоління, - те, що Лермонтов назве “юрбою угрюмою й незабаром позабутої” - споконвічно “поставлено на коліна”. У силу особливостей жанру в романі відбитий сам процес переоцінки всіх моральних цінностей. Час у романі тече так, що ми бачимо героїв у динаміку, простежуємо їхній духовний шлях. Всі основні герої на наших очах переживають період становлення, болісно шукають істину, визначають своє місце у світі, призначення свого існування.

Пошук сенсу життя проходить у різних площинах існування. Сюжет роману будується на любові основних героїв. Тому прояв суті людини у виборі коханого, у характері почуття - найважливіша риса образа, що визначає все його відношення до життя. Ліричні відступи відбивають зміни почуттів автора, його здатність і до легкого флірту (властивому “вітряної младости”), і до щирого глибокого преклоніння перед коханою.

Для автора одним з найважливіших критеріїв духовної зміни людини стає відношення до шлюбу, до боргу. Юність не приемлет нудної сталості:

• …ми, вороги Гимена,
• У домашнім житті зримо один
• Ряд стомлюючих картин…

Чоловік сприймається як об’єкт для глузувань:

• …рогоносець величний,
• Завжди задоволений сам собою,
• Своїм обідом і дружиною

Але необхідно звернути увагу на протистояння цих віршів і рядків “Уривків з подорожі Онєгіна”:

• Мій ідеал тепер - господарка,
• Мої бажання - спокій…

Те, що замолоду здавалося ознакою обмеженості, духовної й розумової вбогості, у зрілі роки виявляється єдино правильним, моральним шляхом. І в жодному разі не можна запідозрити автора у святенництві: мова йде в мужании, про духовне дорослішання людини, про нормальну зміну ціннісних критеріїв:

• Блаженний, хто змолоду був молодий,
• Блаженний, хто вчасно дозрів

Адже й трагедія головних героїв виникає з невміння Онєгіна “вчасно дозріти”, через передчасну старість душі:

• Я думав: вільність і спокій
• Заміна щастю. Боже мій!
• Як я помилився, як покараний

Любов для автора й для його героїні Тетяни - величезна, напружена духовна робота. Для Ленского - необхідний романтичний атрибут, тому-те він і вибирає позбавлену індивідуальності Ольгу, у якій злилися всі типові риси героїні сентиментальних романів. Для Онєгіна любов - “наука страсті ніжної”. Щире почуття пізнає він до кінця роману: коли прийде досвід страждань.

Свідомість людини, систему життєвих цінностей, як відомо, багато в чому формують моральні закони, прийняті в суспільстві. Вплив вищого світла сам автор оцінює неоднозначно. 1-ая глава дає різко сатиричне зображення світла. Трагічна 6-ая глава закінчується ліричним відступом: міркування автора про віковий рубіж, що він готується переступити. І він призиває “младое вдохновенье” урятувати душу поета від загибелі, не дати

• …скам’яніти
• У мертвущому упоенье світла,
• У цьому вирі, де з вами я
• Купаюся, милі друзі!

Суспільство неоднорідно. Від самої людини залежить, чи прийме він моральні закони легкодухої більшості або кращих представників світла.

Образ “милих друзів”, що оточують людини в “мертвущому” “вирі світла”, з’являється в романі невипадково. Як карикатурою на теперішню любов стала “наука страсті ніжною”, так карикатурою на щиру дружбу - світське приятелювання. “Від робити нема чого друзі” - такий вирок автора. Дружба без глибокої духовної спільності - лише тимчасовий порожній сполучник. Неможливе повноцінне життя без безкорисливої самовіддачі в дружбі - тому так страшні авторові ці “світські” дружби. Для автора невміння дружити - страшна ознака моральної деградації сучасного суспільства.

Сам автор знаходить сенс життя у виконанні свого призначення. Весь роман насичений глибокими міркуваннями про мистецтво, образ автора в цьому змісті однозначний: він насамперед поет, життя його немислиме поза творчістю, поза напруженою духовною роботою. У цьому йому прямо протилежний Євгеній. І зовсім не тому, що він на наших очах не оре й не сіяє. У нього немає потреби в роботі. І утворення Онєгіна, і його спроби порине в читання, і його зусилля писати (”позіхаючи, за перо узявся”) автор сприймає іронічно: “Працю завзятий йому був тошен”.

Pages: 1 2

Збережи - » Сюжет роману Олександра Сергійовича Пушкіна «Євгеній Онєгін» . З'явився готовий твір.