Зрештою 1959 року «Бляшаний барабан» з’явився в пресі й мав світовий успіх. Історія виникнення роману накреслена Грассом у його статті «Ретроспективний погляд на «Бляшаний барабан» - або автор як сумнівний свідок. Свідчення у власній справі».

У книзі Грасс розвертає історію Німеччини з початку XX століття й до його середини, по суті, до часу написання роману. Найважливіші моменти цієї історії відбиваються особливим способом у життєписах чотирьох поколінь міщанської сім’ї, її родичів, знайомих, сусідів, тобто кола осіб, які супроводжують кожного в його житті. Хто ж він такий, той, хто задає тон оповіданню, змішує фарби, володіє скривленим дзеркалом? Його кличуть Оскар Мацерат, і його ім’я для шанувальників літератури давно вже стало загальним. Напевно, цей літературний герой - найбільше художнє відкриття Грасса. Оскар поряд із Грегором Замза з «Перетворення» Ф. Кафки - найбільш примітна, особливо вражаюча фігура у всій літературі Європи XX століття

Він карлик. За власним бажанням він перестав рости в трирічному віці. Він улаштував це розумно й хитро: упав у люк, що батько забув зачинити, скотився по сходам у підвал. Ця болісна операція припинила його подальший ріст, він так і залишається трирічним на вид. Дитячий вид (необхідно ще не забути про його біляві кучері й безневинні блакитні вічка) роблять його особливо небезпечним спостерігачем життя дорослих. Ніхто не сприймає фальшивої дитини серйозно, ніхто не приховує від нього всілякі непривабливі деталі свого існування. Для маленького спостерігача Оскара з його фальшивою наївністю не існує нічого святого, ніяких моральних табу. У три роки він одержав у подарунок бляшаний барабан, що став його улюбленою іграшкою й супроводжує його в житті. На барабані він вибиває паличками все, що він повинні сказати або розповісти (звичайно, з дитинства в нього змінилося багато таких барабанів). Ясно, що барабан у романі задуманий як символ, алегорія, метафора. Він виступає як символ мистецтва, на якому незвичний хроніст розповідає історію своєї сім’ї, свою власну й своєї вітчизни

Із самого початку Оскар повідомляє читачеві, що він перебуває в лікувальній установі, точніше, у божевільному будинку. Санітар Бруно дає йому папір, щоб він міг писати власні «мемуари». У тім же божевільному будинку закінчується дія роману, завдяки чому створюється повна структура, що обрамляє, тексту. Спочатку Оскар ховався у своєму фальшивому дитинстві, щоб утекти від огидного миру дорослих. Після війни він вирішив рости знову й став дорослим чоловіком, але з дуже більшим горбом. Звичайно, і цей горб теж метафора. Очевидно, автор має в увазі тягар минулого з усіма його гріхами й злочинами, які доводиться тягти на собі до самої смерті. Натяки, алегорії, метафори, іносказання всіх сортів, іронічні, гротескні, карикатурні образи, картини, фігури зустрічаються в романі Грасса на кожній сторінці. При цьому оповідання Оскара виглядає найчастіше жизнеподобним, фантастичні неймовірні елементи представляють у ній меншу частину цілого

Середовище, у якому відбуваються основні події, дуже добре відома Грассу із власного досвіду. Це той соціальний прошарок, у якій він сам ріс. Час і місце дії також пов’язані з його дитинством і юністю в Данцизі. Літературознавці знайшли в тексті безліч автобіографічних деталей і сам Грасс не раз на це вказував. Але важко знайти в літературі таке позбавлене почуттів, таке безжалісне відображення своїх ближніх, свого оточення. У романі мова йде про те, як обмежено, духовно примітивно, эгоистично, байдуже до всього за межами власних інтересів суспільне коло продуцирует такі примари, як фашизм і мілітаризм, служить цьому ідеологічному, політичному й соціальному породженню живильним бульйоном. Однак ця ідея не декларується, вона лежить у глибинах трагікомічної пикарески - життєвих пригод Оскара Мацерата і його ближніх, його родичів і знайомих. Книжку можна також назвати антивиховним романом

«Бляшаний барабан» став ядром т.зв. «данцийской трилогії», у яку входять ще новели «Кішка й миша» (1961) і роман «Собачі роки» («Hundejahre»,1963). Г. уважає, що називати «Кішку й мишу» новелою не можна. Але для видавництва він був змушений дати цієї повісті саме таке жанрове визначення. Час, коли відбувається дія добутку, довоєнні й військові роки, місце дії Данциг, або точніше Данциг-Лангфур, все середовище відповідає тому, де ріс юний Гюнтер Грасс. Про усім розповідається так істинно, так жизнеподобно, що, здається, оповідач в «Кішці й миші» ідентичний із самим автором. Але це не так. Грасс створює образ фіктивного оповідача, якого вміщає між собою й матеріалом оповідання

Функцію «показувати» доручене в «Кішці й миші» кращому другові головного героя Йохима Мальку, його однокласникові й у певній мері шанувальникові Пиленцу. Він розповідає про негарному, рудому, худенькому, фізично слабкого хлопчика, що відрізнявся від інших школярів лише тим, що був наділений від природи дуже більшим кадиком, що рухався, комічно нагадуючи мишу. Хлопчики ігнорували Мальку, він завжди залишався десь осторонь від їхньої компанії й дуже страждав від самітності. Один раз хлопці кидають на шию Мальку кішку, що сприймає рухливий кадик за мишку й упивається в нього пазурами. Це, до речі, зробив саме Пиленц. З того моменту адамове яблуко стає для Мальку фатумом

Зла гра в « кішок-мишки» змушує Мальку робити все можливе, щоб стати таким, як інших. Мрійливий, дуже релігійний хлопчик тренує своє слабке тіло, годинниками плаває в холодній воді, невтомно стрибає з борта старого іржавого корабля, поринає у воду й перебуває там по можливості довше. Він стає поступово кращим плавцем і нирцем школи. Віруючому Мальку приховує свою релігійність, як і образ Божої Матері, від інших, щоб не зробити те, що для нього святе, об’єктом чужих жартів. Один раз у школу приходить її колишній учень, що за хоробрість на фронті одержав «Лицарський хрест» (його носили на шиї). Мальку краде нагороду - це саме те, що йому потрібно.

Хрест на стрічці повинен прикрити його кадик. Із чужим хрестом на шиї хлопчик вихваляється перед школярами свого класу. «Вищий знак героїзму як компенсація комплексу неповноцінності! А також це - своєрідне прикриття сорому - тут хрест виконує роль «фігового листка» (А.В. Карельський). Комічне закінчується для Мальку трагічним. І не тільки тому, що його витівка стала відомої шкільному директорові, а й через те, що хлопчик вирішує заробити такий хрест. Він іде добровільно на фронт. М’який, мрійливий, віруючий хлопчик стає зразковим воїном і за свої подвиги одержує овіяний мрією хрест. Він був важко поранений, став інвалідом, але тепер він може з’явитися в рідній школі як тріумфатор. Властиво лише від своїх шкільних приятелів хотів би Мальку почути похвалу, побачити в їхніх очах подив і замилування. Саме це для нього є головним. Але Мальку не призначено з’явитися в повному блиску із заробленим власною й чужою кров’ю орденом на шиї перед своїм класом. Колишню крадіжку хреста й клоунаду з ним директор школи йому не вибачив. Мальку не пускають у школу. Він кидається на директора з кулаками. А потім накладає на себе руки

Третій добуток, що входить в «данцигскую трилогію», це роман «Собачі роки». Він є тандемом до «Бляшаного барабана». У новій прозі Грасс знову прибігає до іронії, пародії, гротеску. Назва добутку, як завжди в Грасса, багатозначно. Воно пов’язане з вигаданою історією розкішного елітного чорного собаки Принца, якого нібито подарували Адольфові Гітлерові вдячні громадяни Данцига, і він став його улюбленцем. Та й таким, що наприкінці війни заради порятунку цієї тварини фюрер готовий пожертвувати сотнями тисяч німецьких солдатів, змушуючи їх захищати Берлін, віддавати життя за вже програну справу, чинити безглуздий опір переможним арміям союзників. Це один зміст, закладений у назву роману. Другий - більше універсальний. «Собачої» виникає життя німців у райхе й після його краху, «собачої» стає й абсурдність людського існування взагалі.

Pages: 1 2