У романізованій біографії свого родича, шевальє де Грамона, автор малює сучасні йому вдачі французького дворянства й англійського двору епохи Реставрації

Читач знайомить із героєм під час воєнних дій у П’ємонті, де він завдяки живому розуму, почуттю гумору й твердості духу відразу завойовує загальну симпатію. «Він шукав веселощі й дарував його всім». Його іншому стає якийсь Матта, «зразок щирості й чесності», і вони разом задають відмінні обіди, на які збираються всі офіцери полку. Однак гроші незабаром кінчаються, і приятелі ламають голів, як би їм поповнити свої засоби. Раптово Грамон згадує про запеклого гравця, багатого графа Камеране. Друзі запрошують графа на вечерю, а потім Грамон сідає з ним грати. Граф програє величезну суму в борг, але наступного дня справно платить, і до друзів вертається «втрачене благополуччя». Тепер до самого кінця кампанії до них благоволить фортуна, і Грамон навіть займається добродійністю: жертвує гроші на солдатів, покалічених всражениях.

Стяжав славу на поле брані, шевальє де Грамон і Матта відправляються в Турін, обуревает бажанням здобувати лаври на любовному поприщі. Друзі молоді, дотепні, смітять грішми, і тому їх досить люб’язно приймають при дворі герцогині Савойской. І хоча Матта галантність туринского двору здається надмірної, він у всьому покладається на друга. Шевальє вибирає собі юну брюнетку мадемуазель де Сен-Жермен, а приятелеві пропонує поухаживать за чарівною блондинкою маркізою де Сенант. Чоловік маркізи настільки грубий і огидний, що «його грішно було не обманювати». Оголосивши про свою любов, обоє шукача пригод відразу облачаються в кольори своїх дам: Грамон у зелений, а Матта в голубой. Матта, погано знайомий з ритуалом залицяння, зайво міцно стискає ручку чарівної маркізи, чим викликає гнів спокусниці. Втім, Матта цього не зауважує й у приємній компанії відправляється вечеряти. Наступного дня при дворі, куди Матта з’явився відразу після полювання, тобто без квітів своєї дами, відбувається пояснення: дама дорікає його за зухвалість - він ледве не відірвав їй руку! Маркізі вторить Грамон: як він насмілився з’явитися не в блакитному! До цього часу шевальє зауважує, що госпояса де Сенант «досить прихильно» ставиться й до нього самому, і вирішує про всякий випадок не упускати й цю можливість, якщо раптом зазнає невдачі Ссен-Жермен.

Маркізові де Сенант цілком улаштовує нетерплячий Матта, і в душі вона вже давно згодна виконати всього його бажання, однак той ніяк не бажає «приспати дракона», тобто її чоловіка: занадто той йому противний. Зрозумівши, що Матта не має наміру поступатися своїми принципами, пані де Сенант перестає їм цікавитися. У цей же час шевальє де Грамон розстається зі своєї коханої, тому що та навідріз відмовилася переступати чортові дозволеного, воліючи колись вийти заміж, а вуж потім вкушати радості із другом серця. Де Грамон і маркіза де Сенант становлять змову, що має метою обдурити й чоловіка, і друга, щоб самим спокійно насолодитися любов’ю. Для цього шевальє де Грамон, що давно вже складається в приятельських відносинах з маркізом де Сенантом, спритно знайомить його з Матта. Де Сенант запрошує друзів на вечерю, однак шевальє вимовляє собі дозвіл спізнитися, і, поки Матта, удосталь поглинаючи страви, намагається відповідати на заумні питання Сенанта, Грамон поспішає до маркізи. Однак мадемуазель, що провідала про це, де Сен-Жермен, бажаючи позлити шанувальника, що відвернувся від її, також є до маркізи й у результаті веде неї з будинку, так що розчарованому Грамону нічого не залишається як відправитися вечеряти до Сенанту. Однак шевальє не залишає свого задуму, тільки тепер для здійснення його він грає цілий спектакль

Переконавши всіх, що Сенант і Матта посварилися, він, нібито бажаючи запобігти дуелі, умовляє обох приятелів провести день будинку (маркіза прохання ця застала в його заміському маєтку), а сам мчиться до ніжної пані де Сенант, що приймає його так, «що він повною мірою пізнав її подяку».

Повернувшись у Францію, шевальє де Грамон блискуче підтверджує свою репутацію: він спритний у грі, діяльний і невтомний у любові, небезпечний суперник у серцевих справах, невичерпний на вигадки, незворушний у перемогах і поразках. Будучи людиною недурним, де Грамон попадає за картковий стіл до кардинала Мазарини й швидко зауважує, що його преосвященство шахраює. Використовуючи «відпущені йому природою таланти», шевальє починає не тільки захищатися, але й нападати. Так що в тих випадках, коли кардинал і шевальє намагаються перехитрити один одного, перевага залишається на стороні шевальє. Де Грамон прекрасно справляється з різноманітними дорученнями. Один раз маршал Тюренн, розгромивши іспанців і знявши облогу з Арраса, направляє де Грамона гінцем до королівського двору. Спритний і відважний шевальє обходить всіх інших кур’єрів, що прагнуть першими доставити радісну звістку, і одержує нагороду: поцілунок королеви. Король також ласкаво обходиться з посланцем. І тільки кардинал дивиться киснуло: його недруг, принц Конде, на чию загибель у бої він досить сподівався, живий і здоровий. Вийшовши з кабінету, шевальє в присутності численних придворних відпускає їдкий жарт на адресу Мазарини. Зрозуміло, інформатори доносять про це кардиналові. Але «не самий мстивий з міністрів» рукавичку не приймає, а, навпроти, у той же вечір запрошує шевальє на вечерю й на гру, завіривши, що «ставки за них зробить королева».

Незабаром молодий Людовик жениться, і в королівстві все міняється. «Французи боготворять свого короля». Король же, займаючись справами держави, не забуває й про любовні захоплення. Досить його величності зиркнути на придворну красуню, як він відразу знаходить відгук у її серце, а поклонники смиренно залишають щасливицю. Шевальє де Грамон, піднесений ретельністю государя в справах правління, проте дерзає зазіхнути на одну із фрейлін, якусь мадемуазель Ламотт-Уданкур, що має щастя сподобатися королеві. Фрейліна, віддаючи перевагу любові короля, скаржиться Людовику на настирливість де Грамона. Негайно шевальє закривають доступ до двору, і той, розуміючи, що у Франції йому найближчим часом робити нема чого, відбуває Ванглию.

Англія в цю пору радіє з нагоди відновлення монархії. Карл II, чиї юні роки пройшли у вигнанні, сповнений шляхетності, так само як і його нечисленних прихильниках із числа тих, хто розділив з ним його доля. Двір його, блискуч і вишуканий, вражає навіть Грамона, що привикли до пишноти французького двору. Немає при англійському дворі й недоліку в чарівних дамах, однак усім їм далеко до щирих перлин - мадемуазель Гамильтон і мадемуазель Стьюарт. Шевальє де Грамон швидко робиться загальним улюбленцем: на відміну від багатьох французів, він не відмовляється від місцевих страв і легко переймає англійські манери. Пришедшись по душі Карлові, він допускається до королівських розваг. Грає шевальє рідко, але великим-великій-по^-великому, хоча, незважаючи на угоди друзів, не намагається препомножити грою свій стан. Не забуває шевальє й про любовні пригоди, доглядаючи за декількома красунями відразу. Але коштує йому познайомитися з мадемуазель Гамильтон, як він негайно забуває інші свої захоплення. Якийсь час де Грамон навіть перебуває в розгубленості: у випадку з мадемуазель Гамильтон не допомагають ні звичайні подарунки, ні звичні для нього прийоми завоювання сердець придворних кокеток; ця дівчина заслуговує тільки щирої й серйозної прихильності. У ній зовсім усе: краса, розум, манери. Почуття її відрізняються надзвичайною шляхетністю, і чим більше шевальє переконується в її достоїнствах, тим більше прагне їй сподобатися

Тим часом на придворному небокраї сходить зірка мадемуазель Стьюарт. Вона поступово витісняє із серця короля примхливу й почуттєву графиню Каслмейн, що, будучи зовсім упевненої, що влада її над королем безмежна, піклується насамперед про задоволення власних примх. Леді Каслмейн починає відвідувати подання знаменитого канатохідця Джекоба Холу, чий талант і сила захоплюють публіку, і особливо жіночу її частину. Проноситься слух, що канатоходець не обдурив очікувань графині. Поки ж злі мови судачать про Каслмейн, король усе більше привязивается до Стьюарт. Згодом графиня Каслмейн вийшла заміж за лорда Ричмонда.

Pages: 1 2